Російська м’яка влада в Україні: і слово, і діло

Лютий 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
2
1965 переглядів

(Початок статті див. у попередньому числі "Критики".)

Є певна іронія в тому, щоби вважати інструментом сучасної російської м’якої влади російську культуру. Культуру, рушійною силою і змістом якої протягом класичного періоду був опір автократії, відсталості та рабству. Що ж у її цінностях, уявленнях про світ могло позитивно надихати теперішні кремлівські еліти? Для багатьох із їхньої породи знайшлося місце в російських культурних кліше – поневолювачів, крадіїв, жандармів, цензорів, тюремників – ціла колекція власних імен, що стали загальними назвами. Покоління російських письменників боролися за свободу, повагу до слабших, соціяльну рівність тощо. Що пов’язує з цими цінностями нинішніх «прагматичних» росіян?

Утім, цілком очевидно, що російська культура може бути презентована як знана на Заході й у світі та непорівнянно вища за оту сільську та марґінальну, якою бачиться декому з росіян культура українська. Для тих, хто формує політику, російська культурна традиція сьогодні є радше фетишем (досить знати кілька імен «класиків», не обов’язково читати власне книжки), ніж системою цінностей, радше тлом для феномену, набагато важливішого політично – сучасної російської масової культури, більшу частину якої – у категоріях російського «золотого» дев’ятнадцятого та раннього двадцятого, «срібного» віку – можна охарактеризувати словом «пошлость».

Як цензори сучасні російські владці зуміли досягнути набагато більшого, ніж їхні попередники у XIX столітті. Забезпечивши собі повну монополію на телебачення, вони створили майже герметичний віртуальний світ масової культури, що ефективно блокує суспільну комунікацію в багатьох важливих політичних питаннях і насаджує рамки сприйняття, які допомагають утримувати і відтворювати теперішню систему влади. Розслаблені, хоч і часто роздратовані глядачі цього потоку інфотейнменту утворили політичну пасивну більшість, яка забезпечила леґітимність правлячого режиму.

Російська штучно створена й дириґована телебаченням політична реальність впливає і на Україну: тутешні кабельні мережі транслюють більшість провідних російських телеканалів, і їх дивляться переважно задля розважальних програм. Основний телевізійний контент російського виробництва на українських каналах – телесеріяли, мильні опери та старі радянські фільми. Художні фільми сучасного російського ТБ про війну (Велику Вітчизняну/Другу світову, афганську, чеченську) та інші різновиди насильства (кримінальні та тюремні фільми) ностальгійно відживлюють спогади проvрадянські часи, транслюючи старий добрий набір солдатських цінностей,часто доповнений мотивами містики або фетишизованою релігійністю. Ідеться не про будь-яку релігію або релігію per se, а винятково про Російську православну церкву, яка в масовому кінематографі постає радше у формі морального націоналізму: творений задля цього набір кліше наголошує загальний мотив повернення до «наших власних споконвічних» православних цінностей.

2010 року на українських каналах з’явилася низка нових телепередач спільного виробництва. Це переважно всілякі розважальні програми, здається, спеціяльно призначені прославляти відновлене російсько-українське братерство, в якому російські учасники найчастіше переважають кількісно й мовно. Також істотно збільшилася частка російських художніх фільмів. Комусь може видаватися визнанням російської телевізійної потуги те, що стиль публічних виступів українського президента у 2010 році копіювали з телевізійних зустрічей Путіна з міністрами.

Від 1990 й до 2010 року найхарактернішою реакцією на домінування Росії у телепросторі, як і на поважну присутність на ринку друкованої преси, була доволі інтенсивна політична дискусія на тему «інформаційної безпеки». На відміну від американського та европейського тлумачення цього поняття як захищености інформаційних ресурсів та інфраструктури від несанкціонованого блокування, нищення,...

Автори

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі