Реконцептуалізація націй

Жовтень 2000
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
53 переглядів

Benedict Anderson, The Spectre of Comparisons: Nationalism, Southeast Asia, and the World. London: Verso, 1998.

David D. Laitin, Identity in Formation: The Russian-Speaking Populations in the Near Abroad. Ithaka: Cornell University Press, 1998.

Anthony D. Smith, Nationalism and Modernism: A Critical Survey of Recent Theories of Nations and Nationalism. London: Routledge, 1998.

Vladimir Tismaneanu, Fantasies of Salvation: Democracy, Nationalism, and Myth in Post-Communist Europe. Princeton University Press, 1998.

Соціологічні теорії про нації та націоналізм звичайно поділяються на дві протилежні категорії. Згідно з конструктивізмом, нації винаходяться, створюються в уяві або мобілізуються – тобто конструюються людськими зусиллями. Згідно з примордіалізмом, нації є історично заданими сутностями.

Цей поділ привабливий своєю простотою, але може завести в глибоку оману, бо не дає змоги розгледіти розмаїття теорій, що їх охоплюють обидві категорії. Справді, вони мають принаймні по три різновиди – можна назвати їх крайнім, жорстким і м’яким варіантами. Примордіалізм і конструктивізм різняться між собою за такими прикметами: мета, яку ставлять перед собою нації; час, протягом якого вони формуються; їхні властивості. З цих останніх можна назвати такі: у примордіалізмі – для крайнього варіанту іманентність, трансцендентність і незмінність; для жорсткого – кон’юнктурність, історичність і перманентність; для м’якого – невизначеність, періодичність і концептуальність; у конструктивізмі – для крайнього варіанту дискурсивність та антиісторичність; для жорсткого – елітарність, сучасність і податливість; для м’якого – людська активність, модерність і конструктивність.

Серед науковців своїх прихильників має кожна з цих версій1, і хоч останнім часом три варіанти конструктивізму набули великої популярності, відповідні їм варіанти примордіалізму з погляду своєї внутрішньої логіки нічим від них не гірші. Конструктивізм має очевидну перевагу лише в тому разі, коли постає у своїй поступливій м’якій формі, наполягаючи лише на тому, що нації є історичними конструктами, тоді як примордіалізм виступає у своїй безкомпромісній жорсткій формі, твердячи, що нації – це природні позаісторичні сутності. Натомість м’який примордіалізм, який лише ненав’язливо припускає можливість існування історично стабільних націй, легко побиває крайню форму конструктивізму, що визнає лише реальність слів.

Бінарне протиставлення між монолітною категорією, яку ми називаємо конструктивізмом, та іншою, що називається примордіалізмом, також висвітлює чимало проблем. Попри розмаїття підходів, крайні та просто жорсткі версії конструктивізму й примордіалізму будуються на вочевидь несумісних засновках і як такі є непримиренними. Надміру м’які форми обох варіантів менше суперечать одна одній, але тут також ми маємо справу із вбудованими обмеженнями, які закорінені в аксіоматичному підґрунті – «твердому осерді», в термінах Імре Лакатоша – згаданих підходів, і які стоять на їхньому шляху до повної конверґенції. Конструктивізм та примордіалізм не є і, напевне, не можуть бути «двома сторонами однієї медалі» або «двома обличчями Януса». Хоча цілком можна зрозуміти й тих, що прагнуть...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі