Реґіональна хартія мовного компромісу

Червень 2006
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
129 переглядів

Ухвали кількох обласних і міських рад Сходу й Півдня про визнання російської мови реґіональною на підвладних їм територіях стали якою-не-якою, а зміною в українській мовній політиці. Досі політики говорили про мову головно перед виборами, а після них не вважали за потрібне навіть удавати, буцімто намагаються виконати свої обіцянки. Тобто й у міжчасі деякі з депутатів і партійних активістів творили законопроєкти, відозви чи прилюдні акції, але протилежно спрямовані зусилля двох груп, перейнятих станом одна української, а друга – російської мов, майже повністю взаємно нейтралізувалися, тоді як виконавча влада та підконтрольні їй «центристські» сили не тільки не прагнули щось змінити, а й дискредитували прагнення «флангових» груп. Дедалі більша марґіналізація захисників обох мов давала владі змогу керувати мовною сферою на свій розсуд, обмежений міркуваннями збереження суспільної стабільности й неконфронтаційних відносин із Росією. Це означало, що не варто зазіхати ні на статусну монополію української мови, ні на свободу будь-де вживати російської, ні на право владних еліт у кожній частині країни дбати про зручності тамтешньої більшости (та свої власні) й більш чи менш явно іґнорувати права меншости. Здавалося, з такою «багатовекторністю» змирилися й виборці, які здебільшого вже не бажали голосувати за прибічників активних дій на захист тієї чи тієї мови, й навіть самі прибічники, які таких дій не надто домагалися. Попри нове збурення мовних пристрастей восени 2004 року, режим щиро прихильного до української мови Ющенка виявився ладним по суті продовжувати політику байдужого до всіх мов Кучми, тобто не порушувати хисткої рівноваги й не відволікатися на те, що нова влада також уважала далеко не головним у своїй діяльності. Тому не було вагомих підстав очікувати, що недавні передвиборні обіцянки Партії реґіонів домагатися державного/офіційного статусу російської мови спіткає інша доля, ніж подібні обіцянки на всіх раніших виборах, починаючи з Кучминих дванадцять років тому.

Проте сталося – принаймні попервах – інакше. Бажаючи продемонструвати відповідальність і могутність, «реґіонали» в кількох щойно відданих їм у майже монопольне володіння радах поквапилися зробити крок, що його виборці мали сприйняти як (початок) виконання символічно важливої обіцянки й, отже, перехід од набридлих слів до діла. Але замість надавати російській мові офіційного статусу, явно зазіхаючи на повноваження центру й даючи йому підстави не реаґувати ніяк, крім хіба протестами прокуратури, новообрані депутати тих рад (а в Харкові ще й старі, що хотіли додати собі шансів на переобрання) проголосили російську реґіональною мовою. Для тамтешнього населення ця відмінність, гадаю, не має великого значення, тоді як у загальноукраїнському політичному й медійному дискурсі та спілкуванні з міжнародними організаціями, що виявляють чималий інтерес до наших мовних проблем, її можна подати як намагання діяти у відповідності з міжнародними нормами. Бо свою позицію південно-східні ради обґрунтовують, зокрема, Европейською хартією реґіональних або меншинних мов. Саме завдяки нещодавно завершеному приєднанню України до цієї хартії і стало можливим нове слово в боротьбі за леґалізацію російської мови.

«Європейській хартії регіональних мов або мов меншин» (наводжу офіційну назву, про неадекватність якої йтиметься далі) в Україні випала, мабуть, найважча ратифікаційна доля з-поміж усіх актів, прийняття яких було передумовою інтеґрації нашої країни в европейські структури. В цьому разі йшлося про зобов’язання, що його українська влада взяла 1995 року при вступі до Ради Европи, але зовсім не квапилася виконувати. Причиною зволікань була відмінність уявлень різних політичних еліт про те, в якому варіянті треба ратифікувати документ, тобто який обсяг зобов’язань українська держава має на себе взяти (бо сама хартія дозволяла дуже різні обсяги). Головним каменем спотикання стала російська мова, більш ніж меншинний обсяг уживання...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі