«Реформа», рефлекси і революція

Жовтень 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
913 переглядів

Розлогі коментарі та односкладові емоційні оцінки, що долинають із середовища «політикуму» та від деяких громадських діячів і публіцистів із приводу скасування в Конституційному Суді України так званої «політреформи», і не дивують, і дивують водночас.

Не дивують – бо давно нема нічого незвичного у схильності багатьох постійних коментаторів братися, так би мовити, ad hoc аналізувати та оцінювати те, про що вони не мають зеленого поняття, рівно як і в сумному факті, що право в Україні схоже на футбол: спеціялістом себе вважає чи не кожен, хто і м’яча не торкався і, відповідно, в авдиторії юридичного вишу не сидів, а якщо й сидів, то вочевидь даремно. «Кликушество» політиканів, які вербалізують бажане, видаючи за дійсне, і спотворюють дійсне через його ситуативну для них небажаність – не новина і поготів.

Дивує інше: легкість (що межує з інтелектуальною безвідповідальністю), з якою чимало з тих, хто протягом кількох років затято лаяв «політреформу», нині радикально змінив свою думку, сходячи тепер громами та блискавками у бік КСУ, а також теперішньої влади, котра, мовляв, стоїть за тим рішенням.

Влада, ясна річ, напевно що стоїть, та й грому з блискавками цілком заслуговує. Але на що заслуговують співгромадяни з флюґерними переконаннями? На мій погляд – саме на таку владу, адже саме неспроможність значної частини суспільства чинити принциповий опір порушенням Конституції, незалежно від політичного забарвлення порушників, і відрізняти конституційне від неконституційного якраз і є дріжджами, на яких зростає вседозволеність, беззаконня, сваволя реґіональних «пацанів».

Той, хто узалежнив своє ставлення до «політреформи» від того, які саме владці її скасували, уподібнюється до тих, хто, замість вимести сміття з двору, клопочеться тим, а хто ж то його засмітив і хто має прибирати. Тимчасом сміття залишається сміттям.

Саме позаконституційним сміттям, продуктом переляканого подіями 2004 року псевдоелітного жлобства, й була «політреформа», неправова і за способом ухвалення, і за змістом. У принципі, це визнали самі її автори й апологети, з дерев’яною простотою охрестивши дітище не конституційною, а «політичною» реформою, що точно відбиває її сутність і наслідки: «зреформовано» сценарії залаштункових політичних оборудок, але ніяк не відносини громадянина з державою.

Щодо способу ухвалення, то відомо, що політреформенний Закон №2222-IV («чотири двійки») ухвалено:

а) з порушенням установленої Конституцією України процедури проходження законопроєкту про внесення змін до Основного Закону через Конституційний Суд, унаслідок чого затверджено текст, який відрізнявся (не важить – докорінно чи в деталях) від розглянутого перед тим у КСУ;

б) у не передбаченому жодним правовим актом «пакеті» з правовим актом нижчої юридичної сили.

Відомий конституціоналіст Всеволод Речицький згадує і про третій чинник: внесення змін до Конституції за умов хоч і не оголошеного формально, але фактично наявного надзвичайного стану (тобто у розпал «оксамитової» Помаранчевої революції), тоді як за статтею 157 Основного Закону «Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану». Гадаю, ця норма також потребує або витлумачення КСУ, або уточнювальних змін, але до того цей погляд мені видається правильним, адже ухвалення засадничого для держави та суспільства правового акту потребує абстрагування від вузькосьогоденної «доцільности», неминучої за екстремальних умов.

Щодо змісту, то вважати «політреформу» актом політичного шахрайства в особливо великих розмірах і з особливим же цинізмом мені дає підстави те...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі