Re: birth of Ukraine

Лютий 2005
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
63 переглядів

1

У неділю 21 листопада, десь ближче до обіду хтось виніс на 49-у Східну вулицю бандуру, і виборці навпроти українського консульства у Нью-Йорку заходилися співати пісень. Старша англосаксонська леді – з тих, хто, досягнувши певного віку, може жити майже вічно, – переходила вулицю і зупинилася запитати, що тут діється. «Ukrainian elections», – відповіли ми. Вона подивилася спочатку на нас, потім на співаків, подумала кілька секунд, а тоді сказала: «No, I don’t think so». І пішла питати далі найближчого американського поліцейського.

Англосаксонська леді не схибила: то не були просто вибори. Вибори й раніше відбувалися і в Америці, і в Україні. Але раніше ніхто не співав на виборчій дільниці. Цього разу українці співали й у Парижі, дивуючи паризьких поліцейських, які не підозрювали, що українці вміють так добре співати. Для Америки, як і для Франції, Україна була далекою країною, про яку мало хто щось знав, а ще менше хотів знати. 31 жовтня «New York Times» не вмістила жодного рядка про українські справи. Від початку Помаранчевої революції й аж до рішення Верховного Суду новини та фотографії з Києва не полишали перших шпальт усіх американських часописів, звісно, і «New York Times» також. У Нью-Йорку ніколи перед тим так сильно не відчувалося української присутности. У кав’ярні на Амстердам-авеню офіціянт-перуанець, почувши українську мову, привітав нас рукою, зігнутою у лікті, й піднятим кулаком: «Ucrainа democratica!». Водій авта, шлях якому перекрила колона українських демонстрантів дорогою до російського консульства, висунувся з вікна й закричав: «Неy, Ukraine! Don’t give up!».

Треба знати Нью-Йорк, аби зрозуміти суть цієї зміни. Попри голівудівський образ мегаполіса з бетону та скла, Нью-Йорк є досить затишним, ба навіть домашнім містом. Головним заняттям поліції у Центральному парку є не гонитва за злочинцями, а надання допомоги тим, хто впав з ролерів, велосипедів чи дощок-самокатів. Донедавна власникам великих супермаркетів нелегко було пробитися на нью-йоркський ринок: більшість корінних нью-йоркців воліли купувати в малих крамничках на своїй вулиці, де власник-продавець знав усе про своїх покупців, а покупці – про нього. Почуття ліктя особливо зміцніло після 11 вересня 2001 року. Спробуйте заблукати у «давнтавні», і до вас обов’язково хтось підійде, пропонуючи допомогу.

Але ви не дістанете цієї допомоги, якщо апелюватимете до жалости. В американській англійській слово «pathetic» означає когось, хто, граючи на ваших почуттях, викликає радше зневагу, аніж симпатію. Патетичних жебраків – на кшталт східноевропейських ромів, які нині cтали помітні в Нью-Йорку, – воліють оминати. Так само мало співчуття викликають і розмальовані на червоно та замкнені в залізних клітках китайці, які інсценізують катування та насильство у Китаї.

Ньюйоркці готові допомагати тому, кого вважають гідним допомоги. Щойно сотні тисяч українців вийшли на Майдан, вони миттєво стали об’єктом симпатії. Літнім американцям це нагадувало їхні шістдесяті роки – хіба що, як казали мені нью-йоркські знайомі, більшість речей, за які вони тоді боролися, з віддалі часу здаються тепер наївними, а українці на Майдані обстоюють засадничі цінності. Багато з моїх знайомих американців наприкінці листопада 2004 року хотіли би бути українцями, принаймні заздрили нам.

Була ще й інша, кон’юнктурна причина: збіг у часі американських і українських президентських виборів. Симпатії до України компенсували велике розчарування Америкою. Американський електорат виявився поділеним за реґіональним принципом не менше, аніж електорат український. Джон Кері переміг у найзаможніших штатах на обох океанських узбережжях і вздовж великих озер. Він випередив Джорджа Буша-молодшого й у великих містах. Нью-Йорк як найбільше американське місто, та ще й на атлантичному узбережжі, дав найбільше підтримки демократичному кандидатові. До Буша тут ставилися приблизно так, як у Києві до Януковича. В цьому переконувала...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі