П’ятирічка (без) міфів

Листопад 1999
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
44 переглядів

Vladimir Tismaneanu. Fantasies of Salvation. Democracy, Nationalism, and Myth in Post-Communist Europe. – Princeton, New Jersey: Princeton University Press, 1998.

Андреас Виттковски. Пятилетка без плана. Украина: 1991–1996. Формирование национального государства, экономика, элиты. – Киев: Сфера, 1998.

Олександр Гриценко. «Своя мудрість». Національні міфології та «громадянська релігія» в Україні. – Київ: Український центр культурних досліджень, 1998.

Одним із найсуперечливіших аспектів цього огляду, в центрі якого стоїть проблема функціонування та політичної ролі міфологій у сучасній Україні, може виявитися вживання самого слова «міф». Не бажаючи розпочинати тексту розлогою дискусією про означення, обмежуся планом з’ясування змісту, яке я тут у це слово вкладатиму. Отож, у першій частині, де йтиметься про книжку, спеціально присвячену міфологіям (переважно націоналістичним) у посткомуністичній Європі, я не торкатимуся питання про функціональність вибраної автором теоретичної схеми (тобто й не обговорюватиму означень), бо вважаю незадовільним передусім те, як він її використовує. Потім, демонструючи на прикладі однієї з останніх західних книжок про пострадянську Україну прикрі наслідки притаманного більшості політологічних писань нехтування міфологічного виміру політики, вживатиму слово «міф» у набагато ширшому за будь-які культурологічні межі, майже публіцистичному значенні – з метою, так би мовити, інвентаризації всього, що через таке нехтування втрачається. Нарешті, третя рецензована книжка, автор якої проводить культурологічний аналіз «національних міфологій» у давній і сучасній Україні, спершу обговорюючи застосовність для такого аналізу найвпливовіших теорій – і, відповідно, означень міфу, дасть мені нагоду висловити деякі міркування про ці означення та про міфологічність раніше зінвентаризованого матеріалу.

1.

Десять років тому, коли хвиля більш чи менш «оксамитових» революцій змела сателітні режими в країнах Східної Європи й дала відчутний поштовх антитоталітарним рухам народів СРСР, пробуджений люд надихали величні ідеї особистої свободи, народного суверенітету та громадянського суспільства, що їх дисиденти перенесли із забутих творів доби Просвітництва в спраглі очищення від комуністичної скверни голови своїх співвітчизників. П’ять років пізніше в тих головах панували зневіра, розчарування, ідеологічна й моральна здезорієнтованість, пошуки винуватців і жадоба помсти. Бажання «повернутися до Європи» обернулося недовірою до Заходу, бунтом проти «накинутої» ним модерності й розкопуванням власного коріння. Місце ліберальних ідей посіли націоналістичні міфи. Мужніші з-поміж дисидентів публічно заявили, що це не ті зміни, за які вони боролися. Тим гірше для дисидентів: вони опинилися на узбіччі суспільно-політичного життя, в якому панують колишні номенклатурники «другого ешелону».

Такий похмурий «пейзаж після битви» постає перед читачем книжки Владіміра Тисманяну «Фантазії порятунку. Демократія, націоналізм і міф у посткомуністичній Європі». Важко сказати, чи бажав такого ефекту сам автор. Принаймні завдання своє він формулює на початку книжки цілком об’єктивістськи, відсторонено від суспільно-політичних процесів, у яких він як колишній мешканець цього реґіону (хай і віддалений від нього двома десятиліттями перебування на Заході) має свій інтерес. Говорячи про можливість раціонального пояснення ірраціональних, здавалося б, явищ, Тисманяну декларує намір «не звинувачувати й не засуджувати, а запропонувати всебічний підхід, що досліджує глибинні причини» тих явищ. На підтвердження серйозності наміру автор викладає, посилаючись на класиків, теоретичну схему, що зовсім не спонукає до змалювання нерівної...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі