Публічна роль письменників та інтелектуалів

Січень 2003
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
298 переглядів

У щоденному побутуванні відомих мені мов і культур «письменник» – це особа, котра продукує літературу, себто прозаїк, поет, драматург. Загалом погоджуюся, що в усіх культурах письменникам належиться окреме місце, напевне почесніше від того, яке посідають «інтелектуали»; аура творчости й майже священної спромоги ориґінальности (часто пророчої за масштабом і якістю), огортає письменників і аж ніяк не інтелектуалів, які в літературному контексті належать до дещо знеціненого й паразитичного класу «критиків». Однак на світанку XXI століття письменник прибирає дедалі більше суперечливих властивостей інтелектуала: він промовляє правду до влади, виявляється свідком переслідувань і страждань, втілює незгоду в конфліктах із можновладцями. Ознаки злиття письменника та інтелектуала подибуємо у випадку Салмана Рушді, у створенні численних письменницьких парламентів і конґресів, присвячених проблемам нетерпимости, діялогу культур, громадянської непокори (як у Боснії та Албанії), свободи слова й цензури, правди та примирення (як у Південній Африці, Арґентині, Ірландії та інших країнах); а також в особливій символічній ролі письменника як інтелектуала, котрий засвідчує досвід країни або реґіону, в такий спосіб надаючи цьому досвідові публічної ідентичности, навічно викарбуваної у глобальному дискурсивному порядку денному.

Згадаймо, приміром, імена деяких (але в жодному разі не всіх) останніх нобеліянтів, кожне з яких викликає в свідомості образ певного емблематизованого реґіону, що відтак може правити за свого роду платформу або відправну точку для наступних письменницьких дій – вторгнення в дискусії, що точаться дуже далеко від світу літератури. Отже, Надін Ґордимер, Кендзабуро Ое, Дерек Волкот, Воле Шоїнка, Ґабріель Ґарсіа Маркес, Октавіо Пас, Елі Візель, Бертран Расел, Ґюнтер Ґрас, Ріґоберта Менчу та багато інших.

Сьогодні слушним є й те, що існує витворена за останні 150 років глобальна система літератури, облаштована власним порядком «літературности» (litterarite), ритму, канону, інтернаціоналізму й ринкових цінностей. Її чудово описала Паскаль Казанова в оглядовій праці «Світова республіка літератури» («La RОpublique mondiale des lettres»). Дієвість цієї системи в тому, що вона, здається, породила типи письменників, які Казанова поділяє на різні категорії: асимільовані, дисидентські та трансльовані фігури – водночас і індивідуалізовані, і класифіковані (згідно з Казановою) у високоефективній, глобалізованій, квазіринковій системі. Її арґументація покликана продемонструвати, що владна і всеохопна система може заходити доволі далеко: стимулювати певну незалежність від самої себе, як у випадках Джойса та Бекета, – письменників, чия мова й ортографія не підлягають законам ані держави, ані системи.

Хоча мене й захоплює ця книжка, її загальний здобуток, однак, є суперечливим. Казанова стверджує, що літературі як глобалізованій системі притаманна певна невіддільна автономність, яка великою мірою ставить її поза грубими реаліями політичних інституцій і дискурсу. Така ідея має певну теоретичну ймовірність, коли, згідно з Казановою, розуміти під цим форму міжнародного літературного простору (un espace litteraire internationale) з власними законами інтерпретації, власною діялектикою індивідуальної праці та цілісности, власною проблематикою націоналізму та національних мов. Але Казанова не заходить так далеко, як Адорно, і не стверджує (а от я ствердив би), що однією з ознак модерности є те, в який спосіб, і то на дуже глибинному рівні, підтримується непримиренний конфлікт між естетичною та соціяльною потребами. Також вона не приділяє достатньо уваги обговоренню того, в який спосіб гуманітарника, чи письменника, все ще залучено – часто змобілізовано – до великих культурних контекстів світу, котрий після холодної війни змінив політичні конфіґурації.

У такій перспективі, наприклад, дискусія про Салмана Рушді ніколи насправді не стосувалася літературних прикмет «Сатанинських віршів», а радше йшлося про те, чи може...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі