Присутність і метаморфози кіно-ока

Вересень 2007
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
154 переглядів

Hans Ulrich Gumbrecht, In Praise of Athletic Beauty, Cambridge, MA: Belknap Press, 2006.

Hans Ulrich Gumbrecht, Production of Presence: What Meaning Cannot Convey, Stanford, CA: Stanford University Press, 2003.

Hans Ulrich Gumbrecht, Gators in the Bayou. What have we Lost in Disenchantment? Рукопис.

Ганс Ульрих Ґумбрехт зізнається в есеї «Аліґатори в затоці. Що ми втратили в розчаруванні?», що хотів би прожити решту років «якомога локальніше». «Локальним» він називає життя, в якому тіло і розум могли б одночасно проживати один і той самий досвід; життя, в якому спілкування зі студентами, колеґами, близькими було би якомога менше опосередковане медіями; життя, «в якому раціональна логіка дії не змушувала би [його] випереджати самого себе, інакше кажучи, не змушувала би робити телефонні дзвінки заради того, щоб заощадити час для більшої кількости дзвінків...». Ґумбрехтів есей продовжує давню, тривалістю в століття, дискусію довкола глобального розчарування та песимізму, що властиві процесам модерности. Ці настрої, не останньою чергою, були пов’язані зі швидким розвитком технологій, котрі, хоч як це парадоксально, стали водночас утіленням нового безпосереднього зв’язку зі світом та загрози остаточної втрати відчуття його, світу, присутности.

У короткому огляді праць Вебера, Шпенґлєра, Гайдеґера, Горкгаймера й Адорно Ґумбрехт указує, що точка перетину цих різних критичних моделей XX століття очевидна: «Кожен із цих авторів демонструє шляхи, якими Раціональність, хай би якою засадничою вона була щодо канонічного та канонічно-позитивного образу західної модерности, таки спричинила нищівні побічні ефекти алієнації, уярмлення та індустріялізованого вбивства». Подібно, живлячися силою резонансу цієї інтелектуальної спадщини, сучасність також не може визначитися поміж «технологічним песимізмом» і «технологічним оптимізмом»: технології внесли в наше життя надто потужні виклики, надто реальні страхи й надто звабливі спокуси. Усе разом – виклики, страхи та спокуси – й пов’язано з досвідами безпосередности й присутности, а саме з можливостями маніпулювати цими досвідами та їх модифікувати. Інакше кажучи, йдеться про безпосередність і присутність за «доби механічного відтворення». Повертаючися до Ґумбрехтової мрії жити таке життя, в якому тіло і розум могли б одночасно проживати той самий досвід, хочу запитати: а чи можливе таке «возз’єднання» сьогодні, коли все XX століття, здається, працювало на розрив цієї єдности? Відповіддю мені стала, власне, найновіша книжка Ганса Ульриха Ґумбрехта – відповіддю, яку, між іншим, сам автор не мав наміру давати.

1

 

«Усе в спорті реальне»... і навіть це означення є проблематичним, оскільки воно таки передбачає можливість фікції.

Ганс Ульрих Ґумбрехт, «Похвала атлетичній красі»

 

«Похвала атлетичній красі» (2005), що спонукала мене писати цей текст, лише напозір є ексцентричним підсумком дискусії, яку Ґумбрехт започаткував у попередній книжці «Виробництво присутности: Чого не може передати значення» (2003). «Похвалу» написано буквально вслід за нею, влітку 2004-го, а цитований на початку есей – улітку 2005-го. Ключові поняття дискусії – «виробництво присутности», власне «присутність», «культури значення», «культури присутности» – Ґумбрехт запроваджує і ґрунтовно обговорює в найранішій зі згаданих праць.

Він зауважує, що поняття «присутности» стосується не часового, а лише просторового стосунку до об’єктів. Досвідові присутности характерна миттєвість і безпосередність: «Те, що є “присутністю”, має бути відчутне на дотик, і це, відповідно, означає, що “присутність” миттєво впливає на людське тіло». Саме ж поняття «виробництва» Ґумбрехт виводить від латинського producere, що стосується процесу «винесення вперед» певного об’єкта в просторі. Аналогічний просторовий акцент наявний і в значенні поняття «присутности», яке походить від латинського prae-esse, «бути попереду».

На підставі цих понять, згадуючи Античність, Середньовіччя, Новий Час, Модерність, Ґумбрехт розрізняє «культури значення» і «культури присутности»: для «культур значення» характерне, по-перше, усвідомлення того, що «кожен елемент знання і кожна репрезентація <...> обов’язково залежатимуть від кута зору»; а по-друге, «перевідкриття людського тіла, а точніше, відчуттів як складової частини спостереження світу». Наголошуючи опосередкованість його досвіду, Ґумбрехт називає цього «спостерігача» «спостерігачем другого порядку». Цитуючи Жака Дериду, Ґумбрехт зауважує, що оскільки «епоха знака ніколи не закінчиться», ці «культури» не становлять бінарної опозиції: «всі культури та культурні об’єкти можна проаналізувати як конфігурації й ефектів значення, й ефектів присутности». Адже саме відчуття присутности нетривке – воно руйнується, щойно спрацьовує механізм атрибуції значення, а це стається відносно швидко, адже ми наділяємо значенням буквально все – спалах блискавки, запах, дотик. І все-таки, попри потужність цього «механізму», значеннєве поле містить численні розриви, зокрема й спричинені відчуттям присутности від спалаху блискавки, запаху чи дотику. І навіть ці розриви майже невловні, бо ж «присутність і значення завжди з’являються разом, однак завжди перебувають у напрузі».

Гаразд, а що ж тоді «реальне»? І якою мірою поняття «присутности» й «реального» перетинаються? Та й чи перетинаються? Зазначу, що автор приділяє цьому поняттю не надто багато уваги. Немає його і в предметному покажчику «Виробництва присутности». Майже побігом, десь посеред книжки, Ґумбрехт, однак, зауважує: «Те, що ми ідентифікуємо як “реальність/реальності”, може тільки розумітися як проєкція чи як “конструкція” нашої свідомости <...>, яку причому поділяють усі <...>, і це приводить до висновку, що всі реальності, що їх поділяємо з іншими, є “соціяльними конструкціями”».

Як пише Ґумбрехт у «Похвалі атлетичній красі», «це лише гра можна сказати тільки тоді, коли гру вже завершено». Іншими словами, «реальне» – це так званий common sense, «соціяльна істина» більшого чи меншого масштабу, яку поділяє певна спільнота. Однак «присутність» не має нічого спільного зі смислом. Це радше його руйнація, це відчуття «втрати себе у сфокусованій інтенсивності». Цими словами Пабла Моралеса, що їх Ґумбрехт часто згадує в «Похвалі атлетичній красі», найточніше, мабуть, передано те, що він означує терміном «присутність». Моралес, володар трьох золотих медалей із плавання на Олімпійських іграх 1984 та 1992 років, на Стенфордському колоквіюмі «Краса атлета» розповів про своє повернення у спорт після того, як не зміг потрапити в Олімпійську команду, а це, безумовно, могло би назавжди покласти край його спортивній кар’єрі. Тоді, власне, у 1988-му він дивився телетрансляцію Олімпіяди, і коли камера сфокусувалась на спринтерці Евеліні Ешфорд під час та після бігу – її очі, обличчя, погляд, – він побачив, що вона «розчинена» в інтенсивності події. Раптом він несподівано відчув, що починає схлипувати. Не додивившися трансляції, мусив вийти з кімнати і буквально виплакатися на кухні: його співпереживання спринтерчиного досвіду, її «втрати себе у сфокусованій інтенсивності» було надзвичайним. А за чотири роки Моралес повернувся в Олімпійську команду. Іншими словами, поштовх походить не від «усвідомлення» необхідности зробити зусилля, аби повернутися в команду, а радше від потужної емоційної події зрощення з «уже (майже) недоступним», по якому настає не рефлексія, а дія. Словами Ґумбрехта, «фуболістові не спаде на думку запитати себе, що міг би означити м’яч або що він мусив би з м’ячем робити».

Повернімося, однак, до самої книжки. Кількома словами про структуру: вона складається із десяти частин. Продовжуючи тему «Виробництва присутности», ця робота навіть має незначну кількість повторень, що стосуються обговорення термінів і їх походження. У кожній частині Ґумбрехт торкається певного аспекту естетичної події спорту, цієї «найпрекраснішої із марґіналій життя». Ця книжка – наголошує Ґумбрехт – найперше про «насолоди споглядання спорту», а отже, про фізичний досвід переживання спортивної події. Інакше кажучи – досвід присутности.

Як я вже згадувала, Ґумбрехт робить історичні екскурси в Античність, Середньовіччя, Новий час тощо, але не на те, щоби простежити історію спорту, яка в принципі неможлива, а радше щоби віднайти альтернативні пояснення, які допомогли би з’ясувати, чим спорт є і чим він не є. Скажімо, з грецьких концептів «агон» (чи «змагання») та «арете», який, окрім стратегії змагання, обов’язково передбачає ще й прагнення досконалости виконання, він надає перевагу другому, кажучи, що в практиці спортивних ігор неодмінно присутні обидва елементи – жадання краси та жадання перемоги. Або інша пара – категорії «красивого» та «високого» (предметом дискусії в третій частині книжки є Кантівська естетика) допомагає усвідомити, що саме «красиве», а не «високе» надається для окреслення естетичного досвіду спостереження спорту, оскільки «красиве » не так обтяжене значенням. Адже в спорті, вважає Ґумбрехт, тіло атлета не є позначником.

Сторінки2

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі