Пристрасть пізнання світу

Травень 2003
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1470 переглядів

Репортаж у Польщі вже багато років має міцну й непохитну позицію. Поляки радо читають усе, що об’єднано загальною назвою «література факту»: біографії, щоденники, інтерв’ю, травелоги й репортажі давно складають неабияку конкуренцію «традиційним» фікційним жанрам. Про це свідчать бодай номінування на найпрестижнішу літературну премію «Ніке», серед фіналістів якої щороку більшає авторів документалістики, а репортери вже тричі ставали обранцями читацького голосування. Свої премії існують і в репортерському світі – премія Ришарда Капусцінського, яку вручають від 2010 року авторові літературного репортажу, виданого в Польщі у форматі книжки, або ж стипендія, яку надає Фундація «Геродот», що також носить ім’я Ришарда Капусцінського й надає фінансову підтримку для втілення найкращих проєктів репортажів.

У справі підтримки молодих авторів великою подією стало відкриття 2009 року Польської школи репортажу, засновниками й викладачами якої є Войцех Тохман, Маріуш Щиґел і Павел Ґозьлінський. На базі Інституту репортажу, при якому діє Школа, виник і тематичний клуб-книгарня «Кипіння світу» – важливий майданчик для промування літератури факту, і то не тільки польської. Його назва відсилає до книжки Ришарда Капусцінського з однойменною назвою, йому ж клубокнигарня завдячує гаслом «Ми всі про все мало знаємо», яке для багатьох репортерів стало спонукою до писання. А 2010 року відбувся перший фестиваль документальної прози «Варшава без фікції».

Більшість репортерських текстів традиційно проходить етап публікації в пресі, лише згодом найкращі з них виходять під однією обкладинкою. Тому теж традиційно стверджують, що це жанр на перетині публіцистики й літератури, що поєднує в собі журналістський підхід до збору матеріялу, якому автор надає стрункої художньої форми. Натомість забувають, що робота репортера здебільшого значно скрупульозніша й часто нагадує працю архіваріюса чи дослідника-антрополога, а його тексти далекі від газетної стилістики чи, тим більше, першошпальтової актуальности. Ці принципи проголошували ще творці Нової журналістики в 1960-х роках, коли, окрім постулатів художности, наполягали на пошуку небанальних тем і повному заглибленні в ситуацію. Схоже, завдяки розумінню цих відмінностей і став можливий такий розвиток репортажу в Польщі: починаючи від 1993 року, літературні репортажі виходять тут окремим додатком до «Ґазети Виборчої», у «Великому форматі», під редакторською опікою Малґожати Шейнерт, а впродовж останніх п’яти років – Маріуша Щиґла. Цьогоріч часопис відсвяткував двадцятиліття й видав антологію найкращих репортажів «Made in Poland». Від початку існування «Великий формат» мав чітку програму: писати про те, про що не пишуть інші, скажімо, про дивні оголошення в газетах, яких годі було шукати в часи ПНР, а гучні й актуальні теми висвітлювали із цілком іншої перспективи, уникаючи поверхових вражень.

Справжньою візитівкою польських репортерів стало дослідження Іншого, переважно далекого й незнаного. Заражені пристрастю Ришарда Капусцінського, вони з усією сміливістю перейняли на себе його постулат репортера як тлумача культур. У світі з таким нестримним потоком інформації та практично вільним доступом до неї репортаж перестав виконувати суто просвітницьку функцію, цінністю став не так матеріял, як міра наближення до його суті. На противагу заголовковим газетним текстам репортажі створюють ефект зображення крупним планом, із фіксацією на окремих деталях. Така позиція передбачає суттєвий інтерпретаційний компонент, часом непомітний за позірним самоусуненням автора й перетворенням його на око і вухо, як постулював Капусцінський. Хоча, здається, польський читач цілком свідомий того, що кожен репортер має власні очі й власні вуха, а це і є його найбільшою перевагою.

Хоч репортаж і є досить молодим жанром, але він має в Польщі свою славну традицію, починаючи від міжвоєнного двадцятиліття. Саме поняття літератури факту польські письменники підхопили від своїх російських колеґ із літературної групи...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі