Прикрощі «евразійської» орієнтації

Вересень 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
1
1537 переглядів

Це стаття про перетин ідентичности, геополітики та зовнішньої політики. Я маю намір дослідити, як пов’язано національну ідентичність, геополітичні уявлення та міжнародну поведінку; відкрити причини устійнености «евразійських візій» у сучасній Росії; а також відобразити, як евразійські способи мислення і теоретизування простору відбиваються на геополітичних конструктах деяких із найкомпетентніших опонентів евразійства, водночас поміщаючи цю дискусію в ширший контекст дебатів навколо російських національних інтересів. 

Тут я йду слідами сучасних досліджень у царині просторової історії, що намагається «з’ясувати ключову характеристику національної ідентичности – географічну територію та її символічне значення». Едит Кловз пояснює у своїй нещодавно виданій книжці «Росія на вістрі: уявлені географії та постсовєтські ідентичності», чому варто проводити таку розвідку. «Домінантні в сучасному дискурсі про ідентичність географічні метафори, – каже вона, – розкривають сенс того, що те, хто є росіянином, залежить від того, як особа визначає, де є Росія». 

Мої основні арґументи такі. Хоча відродження ідеї «Росія – Евразія» (як її концептуалізували класичні евразійці у 1920-х роках) виявилося дуже зручним у постсовєтській Росії одразу після розпаду Совєтського Союзу, виглядає, що ця «евразійська» орієнтація викликає дедалі більшу опозицію, зокрема з боку російських (етнічних) націоналістів. Існує напруга між «імперською» конотацією поняття «Евразія» (чітко помітною у проєкті Евразійського Союзу Владіміра Путіна) та вимогами створити Російську національну державу. Ця напруга відбивається в очевидній неузгодженості російської зовнішньої та внутрішньої політики. Виглядає так, що стратегічна націленість Кремля на евразійську інтеґрацію з колишніми совєтськими країнами і на підтримку вільного руху товарів, капіталу та людей через широкий евразійський простір суперечить чимраз більшому внутрішньому занепокоєнню масовим напливом «культурно чужих» міґрантів і спричиненими цим ксенофобським настроям. 

Амбітне бачення Евразії, яку очолює Росія і яка становить один із головних світових полюсів сили і здатна успішно змагатися з іншими полюсами (як-от Европейський Союз, Сполучені Штати і Китай), та гучні заклики закрити кордони Росії з більшістю її евразійських сусідів і посилити іміґраційні закони в країні, очевидно, працюють як протилежні цілі. Виглядає, що амбітний образ Росії як інтеґратора й лідера «Серединного континенту» програє ізоляціоністському образові «Острова Росія».

1

Навесні 1996 року Єльцинів радник Ґеорґій Сатаров, якому згодом доручать розробляти російську національну ідею, у розмові з Дейвідом Ремніком відверто зауважив: 

Коли руйнували тоталітаризм, ідею ідеології руйнували разом із ним. Сформувалася думка, що національна ідея – це погано. Але разом із помиями вихлюпнули немовля. Наші кремлівські опитування показують, що люди шкодують за цим.

Понад п’ятнадцять років по тому Сєрґей Караґанов у нещодавній статті «Навіщо потрібна національна ідентичність» в основному повторив давні занепокоєння Сатарова: 

… саме слово «ідеологія» набило тяжку оскому після сімдесяти років комунізму. Були сподівання, що саме суспільство, народ народить собі нову ідентичність і нову ідеологію. Не склалося. Із совєтською ідентичністю сяк-так попрощалися. А нової, крім одинокої на сьогодні національної ідеї – пам’яті про Велику вітчизняну війну – не створили. <…> Але проблема визначення того, хто ми, з якою своєю історією ми себе асоціюємо, чи є ми самостійною, але периферійною частиною Европи і чи ми хочемо нею бути, стоїть. <…> Іще гостріше стоїть питання про те, якими ми хочемо бути і куди ми (більшість російської еліти, людности) хочемо йти.

А нещодавно одне московське ліберальне видання підсумувало це так: 

Болісний перехід від покійної совєтської імперії до нової незалежної Росії тривав довгу чверть століття. Досі, однак,...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі