Пригоди українського аванґардиста у Празі

Жовтень 2018
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
3
169 переглядів

«Празький текст» української літератури і Прага як літературна локація в українському дискурсі сьогодні передусім фігурують у контексті творчости і життя учасників «Празької школи поезії» (і їх, принагідно кажучи, не аж надто детально виписано)1. Тому цікаво подивитися на одне з найяскравіших центральноевропейських міст із трохи іншої перспективи, хоч теж української.

А саме — змалювати декілька текстуальних і біографічних сюжетів із празького періоду творчости Василя Хмелюка у 1920‑х роках. Цей аванґардний поет і художник уже давно не є в Україні зовсім невідомою постаттю. Його тексти час від часу стають об’єктами літературознавчих студій. Проте ані праці, ані життєпис Хмелюка (зокрема, празькі роки; частіше висвітлюється те, що уродженцю теперішньої Вінниччини «впав під ноги Париж») не є нині широко знаними, вони реґулярно опиняються в тіні «Празької школи» — явища, безумовно, масштабного, але зовсім не беззаперечно естетично вартіснішого.

Прихильник дадаїзму, сюрреалізму і футуризму водночас, Василь Хмелюк (1903–1986) прожив у Празі декілька надзвичайно насичених років, від 1923 до 1928 року. За життя Хмелюк не створив власного напрямку чи групи, не брав участь у тодішніх крикливих дискусіях, тому не був найпомітнішим поетом. Але із сьогоднішньої перспективи зрозуміло: Василь Хмелюк — один із лідерів українського аванґарду першої половини ХХ століття. Чи є парадоксом, що він жив і творив не в Києві, Львові чи Харкові, а в Празі? Тільки не для аванґарду, бо ж експериментальні митці двадцятих мислили інтернаціонально та планетарно. Не нехтуючи, звичайно, й побутовими деталями та буденними подробицями, з яких він незмінно вмів конструювати веселі, задерикуваті й ориґінальні речі:

Я одягнений

в одежу наймоднішу

і легкий визерунок

оздоблює постать.

Стяжка на шиї вабить серце

блідолицих

і черевики стягають ступню мягко

і топлять очі

блідоволосих.

А мої рожеві нігті

сяють

на червоних устах

маленької дівчинки.

Пахощі легкі

викликають пошану до мене

солодкозадих дам.

Бачите! –

А мені однаково

хоч і подібний я до райдуги

і голуби

вшановують мій капелюх.

Після 1928 року він поїде до Парижа, де непогано реалізується як художник (хоч українські провінційні суперлятиви про «падіння Парижа до ніг» здаються помітним перебільшенням). Та саме Прага залишиться головним поетичним містом Хмелюка — тут написано більшість його віршів, відомих дослідникам, тут, судячи з усього, відбулась абсолютна більшість його літературних публікацій. Відтак цей український поет стає приводом по-іншому подивитися на чеську столицю.

Із Центральної України до Праги

Веселий і самовпевнений, натхненний та іронічний, цей молодий чоловік, можливо, йде Карловим мостом із вулиці Тржіштє, з дому (насправді, звісно, з винайманого житла) в бік Народні тржіда, де він навчається в Українській студії пластичного мистецтва — унікальному закладі, що його спадщину досі не осмислено на належному рівні…

Чехословацька програма матеріяльної та організаційної допомоги біженцям із колишньої Російської імперії, відома як «російська допомогова акція» (треба зазначити, в українських джерелах далеко не завжди вказується її, за старою термінологією, «всеросійська» спрямованість) манила до цієї країни. Тут били джерела субсидій і стипендій, працювали українські газети, друкувалися книжки, жевріли вогнища політичних і мистецьких дискусій, діяли Український вільний університет,...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі