Прощання з ілюзіями

Вересень 1999
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
50 переглядів

1.

Я доволі довго вагався, ніяк не наважуючись приступити до цієї статті. По суті, не таке вже й важке для людини, що два десятиріччя пише про професійний український театр, завдання – подати стислий огляд його нинішнього стану й проблем – раптом помстилося непередбачуваною каверзою.

Перепрошую за трохи грубувату метафору, але, що довше я розмірковував над структурою, колом тем і персоналій цієї статті, то більше здавався собі партизаном чи таємним аґентом, який готує диверсію. Театральні явища, що самі по собі, окремо не дратували або, принаймні, викликали індиферентну реакцію, складаючись у цілісну картину, народжували майже шокове відчуття безпросвітної нудьги та аморфності. І це аж ніяк не прогнозоване на початку роботи почуття дедалі бентежило, викликаючи стійку переконаність у тому, що немає жодних перспектив написати задуманий нарис.

Буквально зараз, коли я клацаю клавіатурою, вигадуючи чергову фразу, по телевізору рекламують національну лотерею. Один із найталановитіших українських акторів удає якогось анонімного йолопа, що виграв великий грошовий приз та поїздку на середземноморські пляжі. Обличчя цього артиста, одного з провідних акторів найпрестижнішої трупи України – Національного драматичного театру імені Івана Франка – знає вся країна. Але не завдяки тому, що він прекрасно грає гашеківського Швейка та гофманівського крихітку Цахеса на сцені свого театру, а насамперед завдяки кулінарній передачі, яку веде на телебаченні. Років зо три тому педагог цього артиста, один із найстаріших і найчесніших режисерів України 83-річний Володимир Оглоблін розповідав, що, зустрівши свого учня, котрий розривається між телеефірами та виступами в нічних клубах із сумнівними дивертисментами, дорікнув йому за всеїдність і втрату пієтету до театру. Всенародний улюбленець, почувши закиди метра, розридався просто на вулиці, як дитина. Та – витер сльози й помчав на чергову чи телепередачу, чи комерційну презентацію. Треба зазначити, що це один не тільки з найкращих, але й найвезучіших сучасних акторів: його хист, бодай у спотвореному вигляді, придається суспільству. Він розважає нуворишів і рекламує каструлі. Тим часом його колеги місяцями сидять без зарплати. Але й виплачена, вона не дозволяє пристойно утримувати родину. І в цьому банальному соціальному сюжеті драматично сконцентровано практично всі основні проблеми посттоталітарного театру, котрий за якесь десятиріччя геть утратив ореол обраності й змушений пристосовуватися до нових, незвичних і, як несподівано виявилося, значно жорсткіших для митців реалій та вимог життя. Театру, приреченого боляче відмовлятися від багатьох ілюзій та стереотипів. Театру, який пізнав приниження злиднями й позбавлену сенсу судомність суєти. Театру, що безпосередньо довідався про скупість ідей та емоційну атрофію. Театру, який кинув повчати й готовий блазнювати перед кожним, хто погодиться платити за його примітивні атракціони. Театру, який повільно втрачає віру в сенс свого призначення.

2.

Десять років тому ніщо не передвіщувало нинішньої драми. Як фантастичну легенду, згадуєш тодішній загальний ентузіазм та невиснажний дух творчого азарту на театральних сценах. Це був час гіпертрофованих надій та екстатично хоробрих ініціатив. Скажімо, в Києві на межі кінця 80-х – початку 90-х виникло близько ста (!) нових театральних компаній. (Цифра ця тим більше вражає, що в середині 80-х у столиці України функціонувало лише 12 професійних театрів.) їх називали студіями, що було не зовсім точно: адже більшість колективів того «призову» не керувалися в своїй діяльності ані освітніми, ані тим більш експериментальними цілями. Втім, картину театрального процесу ці театри змінили докорінно.

В суворо регламентовану цензурою систему ідей, імен, назв і форм вони занесли вірус непослуху та волі. Насамперед принципово розширився репертуарний і жанровий діапазон. На сцені почали грати п’єси, досі міцно заборонені спочатку помірковано критичні...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі