Прогнози добре поінформованих оптимістів

Січень 2000
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
0 переглядів

Україна після виборів. Семінар. – Варшава, 10 грудня 1999.

Quo vadis, Україно? Семінар. – Київ, 21 грудня 1999.

Десять років політичних змін в Україні. Семінар. – Львів, 25 грудня 1999.

Песиміст, каже відома гумористична формула, – це всього лише добре поінформований оптиміст. В Україні різниця між одним і другим неістотна: оптимісти прогнозують, що все буде кепсько, а песимісти їм заперечують, – ні, насправді все буде значно, значно гірше.

Поки що Україна розвивається за оптимістичним сценарієм, тобто все йде погано, але не найгірше. Найгірше – це так, як у Заїрі, Таджикистані, Афганістані, Албанії, Сомалі. Погано – це так, як у Росії, Колумбії, Казахстані, Болівії, Білорусі та ще майже сотні країн, котрі не належать до «першого» світу, але й до «третього» ще (чи вже) однозначно не вписуються.

Класичний зразок такого українського оптимізму продемонстрував кілька років тому знаний політолог Олександр Мотиль, ствердивши (цілком слушно), що на тлі більшості посткомуністичних держав Україна виглядає цілком непогано. У нас не воюють, як у Боснії, не крадуть так багато, яку Росії, не переслідують автохтонів, як у Білорусі, й не проголошують місцевого вождя дожиттєвим президентом, як у Туркменії. Звичайно, якщо дивитися не в той бік і брати собі за приклад Прибалтику, Польщу, Угорщину, Чехію чи Словенію, то цілком можна збитися на антипатріотичне ремствування й песимістичне ниття. А тому, кажуть нам прихильники офіційного оптимізму, краще в той бік і не дивитися. Бо в нас, мовляв, інша ментальність – не така, ачей, як у литовців і поляків, а така, радше, як у калмиків та узбеків.

До загадкового терміна «ментальність», схоже, дедалі частіше вдаються українці (й не лише українці, а й усі «совки» – від Мінська та Москви до Владивостока) задля того, щоб виправдати власну нікчемність, власне бидляче існування і бидлячу поведінку своїх «еліт». «Я п’ю, як свиня, й буду пити, бо в мене така ментальність», – гордо каже постсовєтський п’яниця; «а я краду й буду красти», – вторить йому кожен постсовєтський злодій; «а я ніколи не працював як слід і не працюватиму», – проголошує оспіваний наївними поетами й хитрими політиками «простий трудівник»; і весь народ, як один, примовляє: «я дурний, але вчитись не буду – ні на чужих помилках, ні на власних, бо це суперечить моїй щиро східнослов’янській ментальності».

Якщо у нас, українців, справді інша, ніжу європейців, «ментальність» і якщо саме вона перешкоджає нам збудувати нормальну державу, нормальне суспільство й зажити нарешті як люди, а не як колгоспна худоба під наглядом шахраюватих зоотехніків, то, може, час визнати вже цю «ментальність» глибокою патологією й пошукати сяких-таких ліків на політичне дебільство, моральну й інтелектуальну дистрофію майже 50-мільйонного населення? В кожнім разі, за десять років різноманітних, загалом вільних, хоч і не вельми демократичних виборів українці спромоглися стільки разів наступити на ті самі граблі, що навіть найзавзятіші наші народолюбці мусили б дещо охолонути у своїх сентиментах і принаймні подумки (коли вже не вголос) визнати, що щось із ментальністю цього «народу» не зовсім гаразд і що їхнє двохсотлітнє витьохкування на тему його «працьовитості», «мудрості» й інших чеснот витворило суто віртуальну («літературну», як дотепно сказав Петро Балей) Україну, котра має вельми сумнівний стосунок до України реальної.

1.

Три семінари, що відбулися протягом грудня у трьох містах за участю провідних українських експертів – політологів, соціологів, істориків, економістів, – обговорювали передусім підсумки недавніх президентських виборів та перспективи для України, які з цих підсумків випливають. Знаменно, що про населення, себто «народ», на жодному з цих семінарів практично не йшлося – не тому, що проблеми немає, а тому, що надто вже вона для всіх очевидна.

Ще на початку...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі