Продавці повітря

Березень 2006
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
2
127 переглядів

Білорусь – країна на вітрах Европи.

Сни про втрачену батьківщину та вічне повернення до неї подорожнього Одисея – у крові білорусів. Принаймні у тих із нас, хто хоч трохи чув про цього мореплавця. Того самого, що, як відомо, одного разу ледь не доплив до своєї Ітаки, та невпору заснув, поклавши під голову мішок із вітрами. Попутники розв’язали мішок – і повернення на батьківщину затягнулося. Так і білоруські інтелектуали: снять вітчизною на самому фініші їхнього повернення, а під головою шумлять вітри.

Білоруси – нація поетів виразно повітряної стихії. Кидання слів на вітер, гонитва за вітром й інші марноти марнот давно у нас стали якщо не національним спортом, то усталеним заняттям. Зі спорудженням повітряних замків справа виглядає набагато ліпшою, ніж із відбудовою якихось інших. І навіть фахові лірики – люди, які за природою мають дозвіл на ризиковані польоти, – поволі обертаються на об’єкт жартів. Мовляв, усі чоловіки – козли, а поети – козли з крилами.

До речі, про козлів. Білоруському літераторові, якщо він не надто лояльно ставиться до теперішнього політичного режиму, за спорадичними винятками майже ніде друкуватися, а читачеві, відповідно, майже нічого читати. Тому таким важливим є чинник повітря. Тому так багато важать живі виступи. Ба більше, ці імпрези збирають надзвичайну кількість слухачів. 500–600 душ у вщерть забитій залі під час вечора поезії для сьогоднішнього Мінська – далеко не межа. Така публіка багато до чого готова: наприклад, слухати поезію без мікрофонів, коли їх не знаходять із технічних причин. Або слухати читані чи співані слова на пленері, коли чиновники забороняють пускати до помешкання. Можлива злива під час виступу, хоч як це дивно, не перешкодить ані поетові, ані публіці, а десь навіть додасть ентузіязму (уникаючи голослівности, кажу тільки про випадки, до яких сам причетний).

Але така ситуація потребує й іншої поезії – чутливішої, сказати б, до стихії повітря. Категорія легкости, колись оспівана ще в Італо Кальвіно, – визначальна характеристика таких творів. Більшу роль відіграє анахронічна в Західній Европі, але цілком звична в нас традиція версифікації. Але традиційність цю компенсує низка прийомів «заведення» публіки. Усний виступ вимагає віртуозности в ритміці. Несподівана рима, особливе інструментування, гра словами, всіляка формальна винахідливість і всіляке ламання очікувань слухача – це якість, необхідна нашій нинішній поезії; необхідна, перепрошую, як повітря.

Сучасний поет може бути постмодерністом або може ним не бути, може активно бавитися з творчістю попередників, а може старанно вдавати наївність (чи навіть бути такою собі «святою простотою»), може викликати або не викликати своїми текстами комічний ефект, – але самої його поезії просто не існуватиме без ігрової стихії, яскравости й карбованости доброго рекламного слоґану. Я знаю молодого митця, який уважає за головний критерій справжньої лірики здатність добре запам’ятовуватися, відразу закарбовуватися в пам’яті, і цілком його розумію. Не зможеш прозвучати за поганої акустики й запам’ятатися з першого прослуховування – іншої нагоди може й не бути.

Добре ще, як поетам допомагають певні технічні винаходи. Скажімо, «засобами творчости» для молодих літераторів стали пейджери, а пізніше мобільні телефони з можливістю посилати й отримувати «есемески» – вони й шлють, збираючи потім ці послання у більш-менш традиційні поетичні книжки. Книжки, що їх мало коли можна надибати на полицях наших книгарень, часто потрапляють до читачів на презентаціях і поетичних вечорах – із рук самих поетів, що навчилися успішно торгувати вітром.

Легко помітити, що це не щось інше, як удосконалення голубиної пошти, котра віддавна використовувала для зв’язку людей повітряну стихію. І конкретна форма наповнення цієї стихії – верлібрична розмова мобільником чи інтернетом послане хайку – річ другорядна. Родова ж її відзнака – дивовижне сполучення майже несполучуваного: повна свобода подолання просторових,...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі