Про «закон польськости»

Вересень 2003
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
4
914 переглядів

У квітневому числі «Культури» за 1952 рік, себто понад шістдесят років тому, Юліуш Мєрошевський опублікував коментар під назвою «Про реформу “закону польськости”». Цей текст пригадався мені тепер у зв’язку із безперечно сьогоденною проблематикою. Коментар Мєрошевського не був поодинокий, він з’явився в усьому контексті його тогочасних статтей, на які я звертав особливу увагу у своїй праці, опублікованій 1997 року. Ось вони, – цитую цей список за тією роботою: «Фінал класичної Европи», «Психологія зламу», «Про реформу “закону польськости”», «Сальто мортале національних інтересів», «Континент на пенсії», «На могилі “Слона польського питання”», «Червоні дерева та польський ліс», «Поляки та язичники». Ці тексти з’явилися на сторінках «Культури» в 1951– 1953 роках, себто в період, переломний для часопису і середовища, що з історичної перспективи видно краще, ніж із плину подій. Але й тоді вони мали сильний розголос. Ці тексти також передрукував у своїй репрезентативній антології публіцистики Юліуша Мєрошевського під назвою «Фінал класичної Европи» (Люблін, 1997) її редактор і коментатор Рафал Габєльський. І завдяки цьому нині вони доступні широкому загалові.

Згадаю кількома словами контекст, у якому з’являються ці статті. Кількома словами, бо праць, присвячених «Культурі», сьогодні вже є чимало, і вони змальовують цей контекст дуже повчально. Дві події, одна з яких була всього-навсього інцидентом, дають уявлення про цей контекст початку 1950-х років. Перша – рішення Чеслава Мілоша просити притулку в резиденції «Культури» та публікація заяви під назвою «Ні!» (травень 1951 року). Оскільки ця подія і, зокрема, заява викликали хвилю взаємних звинувачень та осуду, це змусило команду «Культури», а також таких її представників, як Мілош, максимально прозоро окреслити свою позицію щодо ситуації на батьківщині. А це означало розірвати стосунки з еміґраційним «інтеґризмом», що взагалі не брав до уваги післявоєнних змін. Другою подією, котра окреслює цей контекст, був випадковий лист до редакції «Культури» священика чи вихованця духовної семінарії Юзефа Маєвського (він з’явився 1952 року в листопадовому числі). Лист стосувався ставлення еміґрації до польських кордонів, установлених після Ялтинської угоди. Одне речення з цього листа коротко підсумовує його зміст: «Так само як ми, поляки, маємо право на Вроцлав, Щецін і Ґданськ, так і литовці слушно домагаються Вільна, а українці Львова». Сюди ще слід додати білорусів і Гродно. Реакція (хоча й, напевно, бажана) на цей лист перевершила всі очікування редакції. Якщо йдеться про позицію «Культури», то вона означала безпосередній розрив з еміґраційним політичним леґітимізмом. Прибічники цього леґітимізму не були, зрештою, послідовні: нові західні кордони були їм до вподоби, а коли йшлося про східні, вони були категорично проти.

Програмові наслідки, натомість, в обох випадках були далекосяжні. Попри те, що сам редактор «Культури» Єжи Ґедройць не схвалював Мілошевої заяви, його приїзд і тексти позначилися на позиції «Культури» щодо Польщі, Росії, Европи та світу загалом. Читаючи «Ні!» сьогодні – вже як історичне свідчення, – можемо помітити в цьому тексті щось, що згодом пролунає у «Поневоленому розумі» та «Родинній Европі». Оскільки, захищаючи Мілоша від нападу «лондонців», треба було зосередити сили та зміцнити арґументи, було скристалізовано «ставку на батьківщину», що стало виразно помітно вже у дискусії «Повертаюся з Польщі» (1948–1949) Янти-Полчинського. Відповідно, Польща існує як суспільна реальність, де відбуваються принципові зміни, у яких треба орієнтуватися, щоб могти на них впливати, а ті, хто бере в них участь, вирішують, яким буде майбуття, – такий був основний принцип цієї «ставки». Її ж похідна – орієнтація на польського читача, згодом – підтримка ревізіоністів, дисидентів, потім опозиції, і врешті – візія нової Польщі не як реставрація Другої Речі Посполитої, а як створення нової РП, у новій навколишній дійсності. Для ясности треба відразу додати, що ця «ставка на...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі