Про визнання і знання

Лютий 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
8
1100 переглядів

Невідомо, де направду ховається диявол (в сирі а чи в деталях), але десь він таки ховається. Я увесь час думав про це, читаючи тепер уже доволі значну навіть за обсягом полеміку у «Критиці» навколо «неуникного Бандери». Тому з деталей і розпочну.

Важливі деталі

Ось Іван Химка, призвідець дискусії («Україністи та Бандера: розбіжні погляди», Критика, 2010, ч. 3-4), доволі прозоро висловлює ключову думку: українці не мусять приймати злочинний, на його погляд, спадок ОУН як засадничий для своєї ідентичности. Тут-таки Володимир Кулик збиває полеміку в інший бік і твердить, що одне з головних питань у ставленні до Бандери полягає «у виборі поміж історичним і символічним, поміж тим, що ми знаємо про його діяльність, і тим, що вона сьогодні символізує» («Неуникний Бандера», там само).

Відповідь Химки не забарилася: отже, знання для нас не перешкода, йдеться про визнання попри знання (ч. 7-8). На мою думку, це абсолютно точний діягноз. Одне лише застереження: стосувати його треба й до самого професора Химки (і про це ще йтиметься). Чуючи таке, вже не дивуєшся дивовижній пасіонарності Куликових тверджень (цілком у дусі «міністерства правди») про необхідність героїзувати не лише «обох провідників» (себто Бандеру і Шухевича), а ще понад тисячу низових вояків УПА. Так і написано: «треба героїзувати».

Ця чудова вимога – цілком у дусі колишнього «відповідального» за історичну пам’ять у ющенківській Україні академіка Юхновського – показує, що Кулик, який ніколи не працював із серйозними документальними джерелами про УПА, просто не розуміє, про що і про кого говорить. Достатньо сказати, що до «низових» чи посполитих упівців належали часто, наприклад, ті, хто служив в УПА не зі своєї волі чи був перевербований. Та й із провідниками не все було просто, оскільки спецслужба СРСР створювала так звані леґендовані Проводи, з якими ще належить ох як розбиратися...

Ще один дискутант, який також ніколи всерйоз не вивчав ні ОУН, ні УПА, Андрій Портнов, докоряє Ющенкові, що той не розтлумачив належно рішення «дати Героя» Бандері, а отже, нібито, заблокував зусилля на створення «нового українського образу Другої світової війни» («Контекстуалізація Степана Бандери», Критика, 2010, ч. 3-4). До речі, тут годі знайти пояснення, як саме указ колишнього президента заважає таким зусиллям (якщо вони, звісно, є), натомість Портнов уже вкотре повторює думку про «іронію історії»: «в незалежній Україні найвищу державну нагороду у вигляді п’ятикутної зірки отримує постать – уособлення антисовєтськости». За Портновим і Віталій Нахманович («Не лише про Бандеру...», Критика, 2010, ч. 9-10) пише, що його «не турбує питання: чому Бандері дали Зірку Героя».

Та не давали – прости Господи – Бандері зірку! Не давали. У «супроводі» нинішнього звання Героя України – або Зірка, або Орден Держави. Ось Орден Степанові Андрійовичу і дали. Невже не можна було про це прочитати у офіційних документах і не медитувати на тему совєтськости «уособлення антисовєтськости»?

І ще одна деталь – для Тимоті Снайдера, чиї праці я щиро шаную. Цього разу він написав про Бандеру як про «фашистського героя».

1987 року в Торонті вийшла книжка журналіста Даґласа Тотла «Обман, голод і фашизм. Міт про український геноцид від Гітлера до Гарварда»1. Хоча на обкладинці стояло ім’я реальної людини, було зрозуміло, що книжку підготував на замовлення з СРСР якийсь «ювенільний» колектив (імена цих людей я знаю) і мета публікації зокрема полягає в тому, щоби поставити під сумнів джерельну базу діяспорних публікацій про голод початку 1930-х років в Україні, а заразом і репутацію авторів. Перший варіянт рукопису книжки спрямували до Києва для рецензування, і назву він мав – «Обман, голод і український фашизм»....

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі