Про рецепти перетягування (полеміка)

Березень 2001
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
80 переглядів

Бажання Ярослава Грицака ще раз висловитися з приводу торішніх книжок Миколи Рябчука відразу по тому, як вийшло друком число «УГО» з його ґрунтовною рецензією на них, мене здивувало. Надто коли я побачив, що подане на початку його репліки пояснення нічого не пояснює – бо дискусія в «Критиці» надихнула Грицака на текст, що по суті іґнорує ту дискусію. Знову звертаючись до однієї з головних тем Рябчукових книжок і своєї рецензії – ідентичностей сучасних українців різного штибу – й конспективно перефразовуючи багато з ужитих у рецензії та раніших своїх текстах арґументів, він уділяє дискутантам, що буцімто змусили його ще раз узяти слово, всього по кілька фраз. На цих фразах і хочу спинитися докладніше – бо вони видаються мені цікавішим матеріалом до дискусії, ніж конспект його думок про ідентичності (фахову полеміку випадало би вести з «першоджерелами», скажімо, текстом з «УГО»).

Грицак зауважує, що, говорячи про ідентичності українофонів і русофонів, ми водночас ті ідентичності конструюємо. Мені залишається додати, що після цього А з абетки теорії дискурсу йде Б: в такій розмові ми ще й конструюємо свої власні ідентичності. Його репліка дуже показова з погляду того, як це робиться, що й спокусило мене винести свої вочевидь небезсторонні спостереження на люди. Про всяк випадок застережуся, що, приписуючи цьому текстові певну стратегію творення ідентичностей автора та його опонентів, я зовсім не приписую авторові свідомого наміру їх творити, але наполягаю, що творення можливе й без такого наміру.

Беручи участь у присвяченій Рябчуковим книжкам дискусії («Критика», 2000, ч. 12), я докладно обговорював на різноманітному дискурсивному матеріалі загалом очевидну для дослідників тезу про те, що ідентичність автора наукового чи публіцистичного тексту, як і будь-яка інша, твориться через відрізнення себе від інших – цього разу від об’єктів розгляду й інших авторів (що зазвичай теж стають об’єктами). Ярослав Грицак творить своє місце в дискусії про Рябчука з «креолами» та в українській інтелектуальній історії загалом, відрізняючи себе від інших учасників дискусії та від автора книжок, що її спричинили. Його головним інструментом є відрізнення від їхніх/наших відрізнену якими вони/ми творили свої місця. Відмова від ролі третейського судді демонструє не лише шляхетність, а й вірність покликанню науковця, що за жодних обставин не може говорити інакше, як «мовою фактів». Імператив «співвіднесення інтелектуальних конструкцій... з емпіричним матеріалом», як ми довідуємося, вигідно відрізняє від інших дискутантів не тільки самого Грицака, а й Рябчука, до котрого його критики досі не могли під цим оглядом дорівняти. Рябчукові цей ситуативний союз не допоможе: вже за кілька абзаців він «приймає на віру» чужі арґументи, повертаючись таким чином до ролі (ідентичності) міфологізатора, яку відвели йому безжальні критики (в тім числі й сам Грицак у рецензії в «УГО»). Натомість інший речник фактів може відтак обмежитися соціологічною емпірією, з якою співвідносить свої конструкції Рябчук, – а отже, знехтувати ту обставину, що в критиків-дискутантів емпіричний матеріал може/має бути й іншим, відповідно до їхніх аналітичних завдань (не кажучи вже про закони публіцистичного жанру).

Дозволю собі нагадати, що головним матеріалом для критиків є критикований текст. Поза тим визнаю, що в моєму обговоренні адекватності/неадекватності Рябчукового «антикреольського» дискурсу як міфології українофонів емпіричного матеріалу про (готовність до) сприйняття такої міфології вказаною аудиторією справді небагато – але й ті соціологічні дані, на які покликаються обидва фактографи, тут не надто зарадять. Тимчасом інший дискутант, Олександр Гриценко, якому йдеться про аналітичну неспроможність концепції «креольства», таки наводить чимало емпірії, не лише української, але переважно несоціологічної, – і вже напевно не приймає на віру арґументів про мовно-культурну розколотість України. Тож Грицакове відрізнення себе як (єдиного) представника «іншої...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі