А про Людмилу Коваленко? Лист до «Критики»

Лютий 2018
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
145 переглядів

Оля Гнатюк, «Жіноче обличчя українського модернізму», Критика, 2017, ч. 1–2.

Наприкінці року не раз є бажання поглянути на всі цьогорічні числа журналу. Саме так я віднайшла у числі 1–2 свою давнішу записку, що стосувалася згаданої статті, із запитанням до себе: «А про Людмилу Коваленко?» Отож тепер про неї.

Попри заголовок цікавої статті, д-рка Гнатюк заторкує не тільки тих письменниць, яких можна приписати до стилю модернізму, а й загалом тих, які творили на еміґрації, про яких іще й сьогодні мало знають в Україні. Авторка пише, що

Порівняно з польським літературним каноном, до якого після 1989 року більш-менш легко ввійшли твори еміґраційних письменників, спробу створити цілісний український канон ХХ століття вважаю радше невдалою.

Цей сумний підсумок справді треба підтвердити і вказати на ще деякі прізвища, явно відсутні в тому каноні, а серед них прізвище письменниці Людмили Коваленко-Івченко (1889–1969).

Людмила Коваленко народилася в Маріюполі, а в дорослому віці жила в Києві приблизно до 1942 року. Її перші авторські оповідання були надруковані ще на початку 1920-х років («Нова громада», «Життя і революція» та «Червоний шлях»), але після арешту її чоловіка, Михайла Івченка (справа СВУ), у радянській Україні Людмилу Коваленко припинили друкувати. Тоді авторка зосередилася на перекладах французької літератури (таких авторів, як Бальзак, Дюамель, Вольтер, Золя).

Якщо її перші твори мали нахил до модернізму, то вже п’єси 1940-х років звертаються і до постмодерністського стилю, і до ідей фемінізму та «здорового» есенціялізму, і до ідей екзистенціялізму, наявних у п’єсі «Героїня помирає в першому акті» (1948). Саме тоді в Західній Европі почали поширюватися погляди та думки філософа Мартина Гайдеґера, її однолітка, і дещо молодшої Симони де Бовуар. У своїх творах Коваленко висловлювала подібні ідеї того часу. Понад усе вона зосереджувалася на проблемі людських прав, зокрема прав жінок. Згадана п’єса звертає увагу на несправедливу поведінку чоловіків при владі щодо жінок в обставинах праці. Це такі самісінькі проблеми, які сьогодні порушив у світі рух під назвою «Я також», або «#Me too». У цій п’єсі авторка також продемонструвала таку сучасну (і таку вічну!) тему самозакоханого автократа й того, як він відвертає увагу своїх підлеглих від проблем і неуспішности свого керування.

Тодішня свіжа післявоєнна політична ситуація в Україні штовхала Коваленко до роздумів про майбутнє України, про співіснування технології і природи, тож авторка розвинула цю тему в науково-фантастичній повісті «Рік 2245» (роман-утопія, 1949). Добре знаючи реальність в УРСР, вона також відчувала конечність потреби передати майбутнім поколінням інформацію про події визвольних змагань, представлені у трилогії «Наша, не своя земля» (друк: 1964, 1966, 1968). Пізніше письменниця писала повісті про українські постаті й пов’язані проблеми на тлі інших діб: про Володимира Антоновича та про дорадника Єкатєріни ІІ, українця Олександра Безбородька.

Твори Коваленко були широко відомі й популярні в діяспорі десь до середини 1980-х років. Декотрі її п’єси ставили на сцені ще в Европі, а потім і за океаном. Серед осіб, які писали про її твори, були Юрій Шерех (Шевельов), Богдан Романенчук та Григорій Костюк.

Людмила Коваленко була також дуже громадсько заанґажована в різних галузях: була редакторкою журналу «Громадянка», організаторкою післявоєнного Українського Червоного Хреста, головою Українського православного сестрицтва, та першою жінкою, яка стала членкинею Української Православної Консисторії у США. Вона була ініціяторкою і редакторкою однотомового видання «Україна: Енциклопедія для молоді» (1971; після її смерти з’явився англомовний варіянт видання). Після приїзду до США вона працювала редакторкою радіостанції «Голос Америки».

Як влучно пише Оля Гнатюк, «авторки з Центральної України, за невеликими винятками, ще чекають на поновне відкриття». Серед них, зокрема, Людмила Коваленко-Івченко, авторка шести п’єс, п’яти романів і повістей та чотирьох збірників оповідань.

Лариса Залеська Онишкевич, Колумбія, Мериленд, США

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі