Про літературну історіософію та бешкетування в літературі

Березень 2002
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
1
264 переглядів

Останнім часом я дуже рідко реаґував на літературні появи чи події. Але стаття Григорія Грабовича «Літературне історіописання та його контексти» («Критика», 2001, ч. 12) зачепила мене за живе й вирвала зі збайдужіння. Основною метою статті Грабовича є не лише обговорення проблем історіописання, а й, головно, критичний розгляд двох видань: «Історії української літератури ХХ століття» та «Малої енциклопедії актуальної літератури», яка появилася в журналі «Плерома».

Коли Грабович пише про науковий істеблішмент НАНУ і його продукт «Історію літератури», він послуговується такими епітетами, як: монополістичне авторитарство, патріярхальне дідівство, антиінтелектуалізм, антизахідність, ксенофобія, антинаукова кон’юнктура, фальшивки. І якось неприємно робиться від такої «наукової» термінології. А Грабович же весь час не тільки пропаґує строгу науковість (і то конечно західного штибу), але й уживає наукові стипуляції для самозахисту. Та про це згодом.

Не влаштовує Грабовича головно те, що в «Історії літератури» приділено забагато місця таким авторам, як Олесь Гончар, Михайло Стельмах, Анатолій Дімаров та іншим (Грабович перераховує двадцять п’ять імен, між ними й такого високого ранґу, як Валерій Шевчук, Володимир Дрозд і Григір Тютюнник). Проблема не в кількості місця, бо це належить до авторських привілеїв. Дончик, може, присвятив забагато місця старій ґвардії, Грабович, мабуть, у своїй історії літератури присвятив би забагато місця початківцям. Проблема в тому, як оцінювати цих письменників. Мене також лютить, що письменницький і політико-державний офіціоз безнастанно вивищує такого посереднього письменника-соцреаліста, як Олесь Гончар. Я не здивуюся, коли незабаром його висвятять у соцреалістичні святі й генії. Та коли в нашій літературі завелося так багато «геніїв» між молодими, то й феномен Гончара-генія перестав мене дивувати.

Але період соцреалізму в нашій літературі існував, його репрезентували перелічені Грабовичем письменники (крім Шевчука і Дрозда, зрозуміло), – і цього періоду не можна викидати з літератури, ані не можна вичищувати тих авторів (Грабович називає це «добором авторів»). Хоча я згодний з Грабовичем, що треба зробити докорінну переоцінку соцреалізму. Ґенерація Дончика ніколи не зможе цього зробити, бо соцреалізм був частиною їхнього життя і творчости. Психологічно для них це неможливе завдання. В контексті сучасности таку роботу міг би зробити в своїй історії літератури єдиний Григорій Грабович, як людина зі знанням проблем і з дистанцією. Але він такої роботи не зробить (та про це згодом).

Грабович закидає «Історії літератури» ненауковість і також те, що вона по суті «стає посібником». Не буду сперечатися про науковість, але нема нічого поганого в історії-посібнику. Такі історії існують у кожній літературі. Вони мають свою потребу і своє призначення (може, й не суто наукове). Такі історії-посібники виходять на Заході реґулярно, особливо в Америці. І Грабович це знає. То чому в нашій літературі вони мали б бути таким великим лихом?

Та найбільше обурює Грабовича те, що в «Історії літератури» лише мимохідь згадано сім молодих авторів, а трьох не згадано взагалі. Але, не кажучи вже про те, що в час писання «Історії літератури» деякі з тих авторів не мали ще такого центрального місця в літературі, як мають сьогодні. кожний справжній науковець у будь-якій країні порадив би декому з тих авторів (навіть сьогодні) почекати ще десять-двадцять років, щобвивершити свій голос та закріпити своє місце в літературі. Бо, імітуючи й парафразуючи самого Грабовича (via Шевельов), історія літератури таки не для дітей.

Григорій Грабович не знаходить нічого доброго в «Історії літератури». Але він якось не помітив, що в тій «Історії» є також Тичина, Йогансен, Зеров, Филипович, Свідзінський, Маланюк, Липа, Плужник, Бажан, Антонич, Винниченко, Яцків, Підмогильний, Хвильовий, Косинка, Яновський, Домонтович, Куліш, Осьмачка, Ольжич, Первомайський, Костенко, Вінграновський, Драч,...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі