Про класичні і некласичні націоналізми

Листопад 2003
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
75 переглядів

Книжки, обговорювані в цій статті:

Уладзімер Арлоў, «Незалежнасьць – гэта...», у виданні: Уладзімер Арлоў, Мой радавод да пятага калена, Менск: ВЦ Бацькаўшчына, 1993.

Сяргей Дубавец, Практыкаваньні, Менск: Мастацкая літаратура, 1992.

Аляксандар Лукашук, Філістовіч. Вяртаньне нацыяналіста, Менск: Наша Ніва, 1997.

Сяргей Дубавец, Дзёньнік прыватнага чалавека, Менск: БГАКЦ, 1998.

Сергей Дубавец, Русская книга, Менск: БГАКЦ, 1998.

Сяргей Ёрш, Усевалад Родзька. Правадыр беларускіх нацыяналістаў, Менск: Голас Краю, 2001.

Беларускі нацыяналізм. Даведнік, Менск: Голас Краю, 2001.

Леанід Лыч, «Міжнацыянальныя дачыненні ва ўмовах нацысцкай акупацыі», Спадчына, 2002, № 1.

Ryszard Radzik, Między zbiorowością etniczną a wspólnotą narodową. Białorusini na tle przemian narodowych w Europie Środkowo-Wschodniej XIX stulecia, Lublin: Wydawnictwo Uniwersytetu Marii Curie-Skłodowskiej, 2000.

 

За недавнього совєтського минулого словами «нація», «національний», «націоналізм» у Білорусі намагалися не зловживати, щоб не накликати нездорової цікавости контрольних органів та ідеологічних служб країни, де «національне питання» офіційно вважалося розв’язаним. Криза комуністичної ідеології та здобуття незалежности створили якісно нову ситуацію. Тема націоналізму – чи то в його «політкоректній» іпостасі «національної самосвідомости», «національної ідеї», «національного світогляду», чи то в науковоподібному трактуванні як «пошуку національної ідентичности» – просякла свідомість не лише націоналістично налаштованих білоруських еліт (переважно письменників і науковців-гуманітарників молодшого та середнього покоління), а й найвищих урядовців. Іноді здається, що сьогодні найперша й найголовніша турбота всіх білоруських авторів – це буття нації. «Національна тема» в різноманітних її аспектах стає мало не обов’язковою в численних дискусіях і конференціях, їй присвячують статті й монографії, її виносять у назви книжок.

1

У роки перебудови одним із найпопулярніших творів на тему національного був есей Уладзімера Арлова «Незалежність – це...». Текстом, написаним у лютому 1990 року – саме в часи активного пошуку самобутнього «національного шляху» не лише в Білорусі, а й у сусідів по цей і по той бік кордону СССР, – одразу зацікавилися в суміжних країнах, негайно переклали прибалтійськими мовами, російською, і щонайменше двічі видали польською.

Авторові йдеться про незалежність своєї батьківщини, яка для нього, громадянина тогочасної тоталітарної імперії, асоціюється не стільки з «національним вибором», скільки з европеїзацією та демократизацією країни. Майбутня Білорусь не бачиться йому державою, в якій аґресивно домінуватиме культура головної нації, і тому він серйозно говорить, що в незалежній Білорусі білоруських дітей навчатимуть білоруською, польських – польською, єврейських – єврейською, – «...і для цього твоїм татові й мамі не потрібно буде ціле літо збирати по квартирах батьківські заяви».

Політичний вимір незалежности – це «коли з телепередач і газет раптом зникають листи невтомно-таємничих ветеранів і страхітливі повідомлення про націоналістів та екстремістів», коли твій президент не повчає співвітчизників: «Хто как хаціт, той так і гаварыт». І, зрозуміло, незалежність ця є передовсім незалежністю від Росії з її побутовою невлаштованістю («щоб купити малому молока, треба займати чергу о п’ятій ранку») і безмежними імперськими амбіціями («...коли ніхто не лякає тебе, що твій народ не зможе вижити без великого старшого брата»). Тобто в уявленні Арлова незалежність – це...

Про автора
Переклад: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі