Про «хороші» та «погані» націоналізми

Вересень 1999
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
34 переглядів

Через етнічні сутички, що спалахнули вогнищем югославського конфлікту, й політичні дебати про застосовність західних моделей демократії у Східній Європі, від 1989 року знову стало модним досліджувати націоналізм. Хоча його причиною чи принаймні каталізатором його суперечностей іноді вважають комунізм, націоналізм не вмер і в посткомуністичний перехідний період, підтвердивши тезу Бенедикта Андерсона: «...Кінець ери націоналізму, що його давно вже пророкують, навіть не маячить на обрії. Навпаки, наційність [nationness] – це найуніверсальніша легітимна вартість у політичному житті нашого часу».

Румунія, яка з різних причин завжди була улюбленою мішенню для критиків націоналізму, на превеликий жаль, і досі залишається таким собі страхопудом ганебної ксенофобії. В дослідженнях східноєвропейського посткомунізму Румунію досі розглядають винятково як вогнище етнічного конфлікту між румунською більшістю й найбільшою з меншин – угорцями. Проте «угорська проблема» негайно зникла з громадського життя після «електоральної революції» 1996 року, попри раніші серйозні інциденти між угорцями та румунами (як-от у Тирґу-Муреші 1990 року) й дальшу присутність екстремістських націоналістичних партій у румунському парламенті.

Парадоксальний розвиток націоналізму в Румунії після 1989 року вимагає по-новому пояснити й описати це явище. Тут пропонується нове теоретичне обґрунтування критичних оцінок націоналізму, після чого подану теоретичну схему буде використано на те, щоб створити типологію націоналізмів та переглянути цінності («етноцентричного») націоналістичного дискурсу. Я робитиму це на прикладі румунської культури, з якою обізнаний у всій її конкретності її широті, проте така критична модель, гадаю, може бути застосована й у дослідженнях інших націоналістичних дискурсів.

1.

Епістемні труднощі, які виникають, коли ми маємо справу з націоналізмом, стають особливо помітні, коли з’являється критичний симптом, який я назву радикалізацією інтелектуальних описів. Під цим я розумію поляризацію культурних форм, якими оперує більшість критиків, поляризацію, що зводить розмаїття ідіом у сучасній Румунії до запеклого антагонізму. Таке звуження є, певно, контамінацією з політичних дебатів, що звичайно стереотипізуються як боротьба між двома супротивними партіями або ідеологіями. Цей критичний феномен можна проілюструвати на прикладах історика, антрополога та політолога, кожен із яких зробив свій унесок в радикалізацію описів румунського культурного дискурсу.

Наприклад, Кіт Гічинс, розповідаючи про Румунію після 1848 року, пише, що «вона розривалася між двома загальними напрямками свого розвитку, ... один із яких, опертий на західноєвропейський досвід, привів би до індустріалізації та урбанізації і вніс би радикальні зміни в усі реалії буття румунського суспільства; другий ґрунтувався на аґрарному минулому Румунії й наголошував на збереженні традиційних соціальних структур і культурних цінностей». У час між двома світовими війнами ситуація залишалася майже тією самою, і хоча історик визнає, що румунські інтелектуали, втягнуті в полеміку «європеїстів» проти «традиціоналістів», дотримувалися «найрозмаїтіших ідеологічних переконань», він доходить висновку, що «спорідненість обох груп із довоєнними течіями думки була разючою».

Антропологічний опис національного будівництва, що його викопала Кетрін Вердері, був мудрованіший, проте й вона, в кінцевому підсумку, не змогла опертися спокусі встряти в політичну полеміку. Описуючи інтелектуальні дебати до і після комунізму в Румунії, Вердері зберігає схему протиставлення Схід–Захід, але ускладнює картину, вставляючи марксизм у західну парадигму лібералізму. Ба більше, вона, здається, вірить, що учасники суперечок про майбутнє Румунії однаково неґативно (хоч і з різних боків) впливають на румунську культуру: вони зміцнюють національну/націоналістичну ідеологію та позицію інтелектуальних еліт, які спеціалізуються на її побудові.

...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі