Про ідеалізм політичного реалізму

Червень 2018
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
5
489 переглядів

Цілком природно, що ідеї переживають своїх творців. Інша ситуація, коли в минуле відійшла епоха, яка породила певну концепцію і підтримувала її життєздатність, надаючи нехай не досконалі, але зручні інструменти для розуміння себе та світу, а концепція вперто не бажає вирушати відпочивати на «кладовище Історії». Так трапилося з політичним реалізмом, що його породила «холодна війна»: він довів власну нежиттєздатність насамперед тим, що не тільки нітрохи не передбачив можливости мирного розпаду СССР (як стверджують реалісти, структуру міжнародної системи змінює велика війна), табору соціялізму загалом, а й не знайшов належних слів, аби описати процеси епохальної зміни міжнародних відносин. Було тільки якесь невиразне бурмотіння про швидкий розпад НАТО, яке втратило ворога, а отже, й мотивацію до існування, «помилковість рішення» про розширення НАТО на Схід (не треба було, мовляв, дратувати Росію, тоді вона не анексувала би Крим) та непотрібне США збройне втручання у Косово, загальний і незворотний кінець лібералізму та переміщення осі світового розвитку назавжди до Південно-Східної Азії, а також рушійної сили, через яку це відбудеться, – ШОС плюс БРІКС. Але з деякою архаїзацією подій міжнародного життя на початку ХХІ століття, зростанням неоімперських геополітичних амбіцій Росії, а відтак і міжнародного конфліктного потенціялу загалом (територіяльні конфлікти, використання військової сили як інструменту досягнення політичної мети, ісламський та російський тероризм) низка дослідників-реалістів дійшли висновку, що, можливо, у ХХ столітті світ зробив крок не вперед, а назад – у XIX століття або навіть у «темні віки». Це підтверджує стаття професора Гарвардського університету, живого класика реалізму Стивена Волта «Як виглядав би світ відповідно до [поглядів] реалістів?», що її опублікував журнал «Foreign Affairs» у січні 2016 року. Її автор із тугою констатує, що професорів-реалістів недостатньо залучали до розробки політичного курсу адміністрацій США в минулі 25 років, у Вашинґтоні спостерігається засилля неоконсерваторів та ліберальних інтервенціоністів. І в цьому – причина невдач США та їхніх союзників. Можливо, з погляду чистоти належности до шкіл ситуація виглядає саме так, як її змальовує Стивен Волт. Але якщо дивитися на мляву реакцію двох адміністрацій США на війни Російської Федерації – у 2008 році проти Грузії (Джорджа Буша-молодшого) та у 2014–2016 роках проти України (Барака Обами), то за долю політичного реалізму у Вашинґтоні, на жаль, особливо хвилюватися не випадає. Не було сумнівів, що президент Доналд Трамп оточить себе саме новими-старими реалістами. Завжди готовий до чергового стрибка через Атлантику, до Москви «лев узимку» – 94-річний Генрі Кісинджер. Отже, зупинімося на концептуальних засадах цієї концепції, яка досить позитивно сприймається, не втратила пошани і в політикумі, і серед експертів із міжнародних відносин (про згубні для України практичні наслідки цієї теорії можна прочитати мою статтю «НАТО без України», Foreign Affairs, 2016, № 11, с. 8–13).

Стивен Волт нагадує читачеві свій «символ віри»:

реалізм бачить силу як центр політичного життя, а держави передовсім переймаються забезпеченням власної безпеки у світі, де немає світового уряду, щоб захистити їх від інших [тобто в «анархічному світі». – О. П.]. Реалісти вважають, що військова потуга має життєво важливе значення для збереження незалежности держави, але вони ж визнають, що це грубий інструмент, застосування якого часто призводить до непередбачуваних наслідків [не всі реалісти, Джон Мершеймер, наприклад, цього не визнає. – О. П.]. Реалісти вважають націоналізм та інші місцеві ідентичності за потужні та довготривалі; держави в основі еґоїстичні; альтруїзм трапляється рідко; довіри важко досягнути; норми й інститути мають обмежений вплив на дії потужних держав. Коротко кажучи, реалісти дотримуються загалом песимістичного погляду на міжнародні справи і з недовірою ставляться до зусиль змінити...

Про автора
Категорiї: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі