Премія як симптом

Березень 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1048 переглядів

У січні 2012 року журі премії «ЛітАкцент року» визнало роман Юрія Щербака «Час смертохристів» за найкращий роман 2011 року, а «Лексикон інтимних міст» Юрія Андруховича – за найгірший. Із цього приводу я не хочу писати аналог «J’accuse» Еміля Золя. Мене цікавить, які паралітературні чинники вплинули на вибір цих «книжок року».

Очевидно, що премія «ЛітАкцент року» дістала розголос завдяки міцній асоціятивній прив’язці до імені Юрія Андруховича. Мало хто вголос узагальнив реґулярне вручення «бульки» іменам, які доволі гучно звучать у медійному просторі – власне, впізнаваність імені є певною ґарантією отримання «бульки». До речі, я вже чекаю, коли «ЛітАкцент» дасть хоч якусь відзнаку Оксані Забужко: це було би цілком природно з огляду на близькість «ЛітАкценту» до видавництва «Темпора» та журналу «Український тиждень», який реґулярно «пропісочує» письменницю.

Те, що антинагорода знайшла нового героя, свідчить тільки про одне: Андрухович прозвучав так голосно, що зміг роздратувати певну кількість людей. Цікава деталь: від листопада 2011 року й дотепер пересічні читачі у своїх блоґах іноді жаліються на «надто аґресивну» рекламну кампанію «Лексикону інтимних міст». Попри те, що справді аґресивною вона аж ніяк не була – звичні презентації, афіші, гра із цифрами «111» та створення фан-сторінки в соціяльних мережах. Арґумент вручення «бульки» Андруховичу свідчить про подібне роздратування: мовляв, антипремію дали за «невиправдані очікування». Я не психолог, але причина звучить симптоматично: хтось собі щось уявив про книжку, ця фантазія виявилася нежиттєздатною, а винен письменник.

Що це означає? З огляду на дискусії довкола Шевченківської премії, «Книги року Бі-Бі-Сі», рейтинґу «Книжка року» тощо, в Україні в колі широкого загалу та в колі фахових читачів існує певне бачення того, якою повинна бути «правильна» українська книжка і «правильний», не дратливий український літературний процес. Що в цій ситуації може означати слово «правильний»? Можна спробувати з’ясувати це на прикладі «титулованих» книжок.

Останнім часом Ярослав Грицак часто повторює, що в Україні революція висить у повітрі. Не можу коментувати це в історичному чи політичному контексті, але мистецьке життя дає всі підстави так думати. Я хіба що додала би кілька слів про потяг до «правизни», і тоді картина, яку видно неозброєним оком, збереться докупи. Тобто книжка про «герояукраїнця» широкий загал українського україномовного читача не дратує. Із цієї перспективи стає зрозуміло, чому українська спроба космополітичного погляду на світ (наприклад, Андруховичів «Лексикон») шансів на всенародну любов не має: така книжка не «героїчна», особливо якщо міряти «героїзм» одиницею вимірювання в 1 шкляр (дякую Андрію Мокроусову за ідею). Книжки, що отримують схвальну рецепцію з боку пересічних читачів і фахових критиків та ще й леґітимізуються завдяки преміям, – це часто тексти, в яких письменники заграють із тенденційними та кон’юнктурними історичними темами, а також із так званим hate speech. В Україні це тим паче можливо з огляду на брак прецедентів цивільних позовів за розпалювання письменником «нетерпимости» та «ворожнечі» – всі такого штибу претензії мають місце хіба що на прес-конференціях, де багато телекамер. Натомість умовно гомогенні правила гри на західному літературному ринку передбачають протилежну закономірність. Будьякий бестселер (той, що стає популярним серед усього читацького загалу своєї національної літератури та швидко й масово перекладається) апелює до загальнолюдських цінностей і порозуміння. Прикладів можна назвати багато навіть не задумуючись: трилогія «Millennium» Стиґа Ларсона в осерді має ідею про неприпустимість дискримінації (неґативні герої романів – антисеміти, колишні фашисти, ґвалтівники, сексисти, корумповані безкарні чиновники і бізнесмени тощо), роман «Eat. Pray. Love» Елізабет Гілберт містить центральну тезу про любов до власної самости і приватної свободи, роман «The Help» Кетрин Стокет присвячено боротьбі проти...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі