«Правий сектор»: Між політичними технологіями та (вуличною) політикою

Квітень 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
5336 переглядів

Розуміння сучасної української політики передбачає розуміння масштабу фальші у цій політиці та вміння розрізняти її справжні та сфабриковані елементи. Згадуючи проблему «віртуальної політики» у контексті пострадянського світу, Ендрю Вілсон писав про «цілком сфальшовані партії, політичні суперники-фантоми та «опудала» опонентів»[1]. Часто віртуальна природа української політики – це вбивчий спадок Радянського Союзу, де політичне не виживало поруч з єдиною правдивою лінією партії. Після падіння Радянського Союзу, внаслідок відсутности традиції конкуренції між ідеями та політичними акторами, а також нездоланні цинізм та апатія щодо політичного процесу, саме політичні технології, а не демократична політична культура контролювали українську політику. Як висловився Ґюнтер Франкенберґ, «інженери політтехнологій виявляють [...] переважно технічну у них зацікавленість, утилітарне та інструменталістське розуміння цих технологій, використання влади, й кожен з цих елементів має загалом лише тактичний стосунок до права»[2]. У пострадянському контексті «політичні технології» є, насамперед, евфемізмом для «політичних маніпуляцій».

Шахрайство під час виборів або фальсифікація виборів, – лише один з десятків прикладів політичних технологій, використовуваних на пострадянському просторі загалом та в Україні зокрема, й це навіть не найвибагливіші з них. Що робили ті, хто хотів розширити справу, отримавши депутатський мандат для просування законів, корисних для свого бізнесу? Вони платили чинній партії за включення або як кандидатів в одномандатному окрузі, або в партійний список – що  вища позиція у списку, то кращі шанси бути обраними, то вища ціна включення. Це могла бути будь-яка партія, що «керувалася» будь-якою «ідеологією», проте що популярнішою вона була, то вищою була плата за вхід. Що робили можновладці, коли вони боялися виклику опозиційної партії? Вони допомагали створити партію з тією ж назвою, аби відтягнути голоси від справжньої. Наприклад, перед парламентськими виборами у 2002 році влада боялася успіху Комуністичної партії Україні, тож аби забрати її голоси, швидко було запущено  Комуністичну партію України (об’єднану) з офіційною адресою реєстрації у звичайному помешканні. На виборах 2012 року проти 43 популярних кандидатів у 30 одномандатних округах по цілій країні виставили віртуальних опонентів, які мали те саме ім’я, аби заплутати виборців та відтягнути голоси від популярних кандидатів. Як «додану вартість» ті, хто контролюють «технічні» партії та кандидатів, також контролюють представників «призначеної» опозиції у виборчих комісіях, які часто використовуються для електорального шахрайства.

Однією з форм призначеної або віртуальної опозиції, як її визначає Вілсон, – саме тієї, що має безпосереднє відношення до теми статті – є особи або партії-«лякалки». За Вілсоном вони «мають виглядати істотно гіршою альтернативою партії влади для електорату країни або закордонних урядів, аби страх спонукав їх підтримати владу. Це не обов’язково передбачає реальний електоральний виклик, достатньо, аби темні сили залишалися за кулісами» [3].

В Україні ці «лякалки» – особи та партії – зазвичай живуть на крайньому правому узбіччі політичного спектру. Це не означає, що усі українські крайні праві політичні гравці є підробкою. Що є підробкою в них, втім, є їхній несподіваний марш-кидок з невідомого у зону медіа видимості, від марґінесу до слави, та інколи - від нелегального статусу до легального. Коли влада оголошує, що крайній правий політичний гравець є її чільним опонентом, іґноруючи, або применшуючи більш відому, або ж навіть провідну опозиційну силу, це й є випадок політичних технологій. Очікується, що виборці або підтримають партію влади (якщо вони істотно налякані крайніми правими), або стануть на бік раптово «відомої» крайньо правої...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.