Правильник українського опору

Лютий 2004
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
810 переглядів

Історія, спричинена статтями Василя Яременка в «Сільських вістях», вкотре показала, як дошкуляє нам усім відсутність взаємодії між українською інтелігенцією та українською опозицією. Ця проблема постала не вчора й не сьогодні, але особливо загострюється вона саме тепер, у критичний час передвиборної кампанії.

Інтелігенція хоче зміни політичного режиму. Виходить, що українська опозиція – її найкращий союзник. Та водночас їй дедалі важче терпіти діяльність чи, радше, бездіяльність наших чільних опозиціонерів. Чи за таких обставин інтелігенції слід приєднатися до критиків Ющенка, – зменшивши тим його шанси на перемогу, а чи зціпити зуби і прощати йому всі дрібні прогріхи, – аби лише він переміг?

У такому становищі опинилася не сама тільки Україна. Інтелектуали всюди стоять перед нелегким вибором. Криза демократії – глобальне явище. У Вашингтоні й Москві, в Єрусалимі й Римі при владі сидять люди, котрих можна назвати духовними братами нашого українського президента. Такий собі суцільний Бушмароні, котрий, зауважмо, прийшов до влади цілком законним і демократичним шляхом. Навіть у безхмарній Норвегії, як показало недавнє дослідження, форма правління через загальний консенсус руйнується просто на очах. Після 11 вересня навіть від високочолих інтелектуалів можна почути: щоб демократія могла перетривати, вона мусить стати менш демократичною. Повсюди на Заході підноситься хвиля ксенофобії: проти емігрантів зі Східної Европи, котрі забирають від західних європейців місця праці; проти арабів-мусульман, які несуть загрозу фундаменталізму й терору, а за двадцять років становитимуть в окремих західних країнах половину їхнього населення; проти Ізраїлю, що багатьом видається головною загрозою миру у світі.

Антисемітизм – спровокований не вірою у всесвітню єврейську змову, а радше конкретними діями ізраїльської влади – став у «цивілізованій Европі» чимось на зразок доброго тону. Принаймні, йому співчувають більше, ніж антимусульманським настроям. Коли нещодавно Роберт Кілрой, колишній депутат британського парламенту, виступаючи на Бі-Бі-Сі, заявив, що араби повинні стати на коліна і просити в США вибачення, його позбавили етеру й погрозили судовою справою. Натомість дворічної давнини заява його співвітчизника, публічного інтелектуала, поета і науковця з Оксфорду Тома Пауліна, що, мовляв, «усіх бруклінських євреїв на Західному березі треба розстріляти» і що він має симпатію до арабів-смертників, залишилася безкарною. Тож недарма «Економіст» сконстатував, що поміркований націоналізм стає прикметною рисою політики майже всюди в Европейському Союзі.

Пишу це не на те, щоби приспати українського громадянина: мовляв, в Україні все ще не так зле. Просто хочу підкреслити, що українська ситуація не унікальна. І навіть у своєму антисемітизмі Україна не може претендувати на оригінальність (різниця хіба що в рівні аргументації, зумовленому тим, що професор Яременко не кінчав Оксфорду). Проте є одна серйозна відмінність України від Заходу, а саме відсутність чіткої системи противаг, котрі не дадуть будь-якому екстремізмові запанувати на політичній сцені. Річ тут не лише у певних законах і процедурах – річ у повсякденній готовності публічної сфери вмить і потужно реагувати на вияви ксенофобії. Демонстрації політичних екстремістів бувають і на Заході, може, навіть частіші й масовіші, ніж в Україні. Але там така демонстрація майже напевно спричинить не менш масову антидемонстрацію з протестом проти націоналістичних чи нацистських лозунгів. На-томість в Україні вона зацікавить хіба що купку випадкових перехожих і західних фоторепортерів.

Біда українського політику му полягає в тому, що роль піклувальника про такий баланс переважно перебирає на себе держава. (Для лідерів якої етнічна і будь-яка інша толерантність, м’яко кажучи, не є найхарактернішою рисою, і це ставить під сумнів успішність такої ролі.) На Заході поява публікації, подібної до статті Василя Яременка, спричинила би купу протестних листів, не вмовкали б радіо...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі