Правозахист на Близькому Сході

Травень 2002
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
21 переглядів

Події па Близькому Сході знову нагадали про старе питання: чи можна вдатися до воєнного насильства, щоб відновити справедливість? У XIX столітті чимало таких прикладів пов’язано з Османською імперією. Приміром, на його початку у внутрішні справи Туреччини спільно втрутилися Велика Британія, Франція та Росія, щоб захистити права греків. Це втручання, яке з ентузіязмом зустріла тодішня інтеліґенція, зокрема лорд Байрон, сприяло відновленню незалежности Греції. А 1860 року група европейських держав змушена була запобігати геноцидові сирійських християн. У 1878 році Росія воювала під гаслом порятунку від турків немусульманського населення Балкан. А ось вірменам у 1915 році допомогти було нікому.

Отож, якщо визнати пріоритетною вимогою дотримання прав особи, що, власне, означає зменшення насильства, то втручання у внутрішні справи є припустимим і виправданим у разі брутальних масових порушень прав людини, як-от етнічні або релігійні чистки. Одначе втручання має бути спрямованим тільки проти порушника й не повинно ані призводити до ще більшого насильства, ані якимось чином зачіпати інтереси цивільного населення та цивільні об’єкти.

Але хто і як вирішуватиме, чи потрібне втручання і як його безпосередньо здійснити?

Досвід минулих років показує, що гуманітарне втручання задля захисту від найгрубіших порушень прав людини застосовується далеко не завжди і залежить передусім від політичної кон’юнктури. 1999 року країни НАТО бомбардували Сербію, щоб урятувати від етнічних чисток косовських албанців. Проте на геноцид курдів, що його вчинили турки, дивилися крізь пальці, бо ж Туреччина – союзник, член НАТО. Росія знищує чеченський народ – Захід загалом майже не реаґує, а надто після подій 11 вересня. Не звертають уваги західні уряди її на брутальні порушення прав людини в Тибеті, бо їх чинить могутній Китай. А вже до Уґанди всім просто байдуже. Політика подвійних стандартів розмиває ідею прав людини як засадничу вартість і підриває довір’я до західного світу.

Очевидно, в міжнародному праві не існує несуперечливих норм, які дозволили б зробити висновок про необхідність гуманітарної інтервенції, як не існує і міждержавних органів, які могли б неупереджено розглядати такі проблеми й ухвалювати обов’язкові рішення. Західна громадськість підтримала бомбардування Сербії, вбачаючи в Мілошевичі сучасного Гітлера. Водночас багато хто, передусім російські політики, докоряли країнам НАТО за порушення міжнародного права, і ці докори були справедливими. Втім, як слушно зауважив Сєрґей Ковальов, право – не самоціль і не релігійна догма, а всього-на-всього засіб досягти справедливости й безпеки, і норми права чогось варті лише тоді, коли забезпечують права, свободу і гідність людини. Однак правовий вакуум тут є вельми небезпечним. Тому необхідно розробити критерії, за якими можна було би визначити, що держава здійснює злочинну внутрішню політику й проти неї слід ужити міжнародні санкції аж до силового втручання. Відповідно, потрібен і новий міжнародний орган, здатний неупереджено розглядати такі проблеми і виносити рішення, які буде виконано. Рада Безпеки ООН, як і інші її органи, з цим упоратися не можуть. І, нарешті, потрібна виконавча структура, потужніша за національні збройні сили й тому спроможна зреалізувати ці рішення. Іншими словами, міжнародне право потребує суттєвого оновлення.

Але в Ізраїлі та Палестині гинуть люди «сьогодні та щодня». Необхідно вжити термінових заходів, аби припинити насильство. Що ж можна зробити?

Три дні тому зателефонував дев’ятнадцятирічний син наших близьких друзів, ґітарист-віртуоз, який нещодавно в нас гостював, – він поспішав повідомити, що залишився живим, коли вибухнув автобус біля воріт єдиної у Хайфі музичної школи, яку він закінчує. Загинуло вісім школярів. А вчора – вибух на ринку в Єрусалимі: шестеро загиблих, близько дев’яноста поранених. Хвиля терактів, що стихла після розпочатих Ізраїлем воєнних дій, накотилася з новою силою. А всюди у світі обурюються діями...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі