Правнича наука і ВАК

Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
8 переглядів

Неважко помітити, що проблема розвитку української науки дедалі частіше стає предметом публіцистики. Про неї давно та багато пишуть у періодиці. Іноді автори розглядають її на повний зріст, але частіше обмежуються коментарями з приводу стану тієї чи тієї наукової галузі. В окрему тему перетворилося парне сполучення: наука – Вища атестаційна комісія (ВАК). Судячи з преси, це словосполучення стає дедалі суперечливішим, майже антиномічним. Найрадикальніші уми стверджують, що ВАК – це щось антинаукове, вкрай (безкрай) бюрократичне.

Ця стаття – ще одна спроба подивитися на стан науки в галузевому масштабі, причому хотілося б відзначити саме сумнозвісне поєднання.

Зрештою, проблем в українській правничій науці вистачає і без ВАКу. Адже, хоч би що там говорилося в офіційних заявах, інтелектуальна руїна політичної реформи, яку насправді варто б назвати реформою правовою, багато про що говорить. Вищий керівний клас країни прямо визнав, що жити за чинною Конституцією йому незручно. Оскільки Конституцію 1996 року зробили жорсткою, постала проблема поправок, яка майже відразу переросла в проблему їх леґітимації. Адже, попри офіційну підтримку реформи вченими ієрархами, в кулуарах академіки та професори висловлюються про неї вкрай саркастично. Беру на себе відповідальність стверджувати, що до щирої наукової підтримки задуманого дуже й дуже далеко.

По суті, ситуація, коли українські правознавці в офіційних обставинах говорять одне, а в неофіційних зовсім інше, не дивує. У посттоталітарній країні це радше правило. І якщо підсумувати реальний, а не формальний розвиток української правничої думки за 10 років нашої незалежности, висновок вразить своєю скромністю. Поки що українські науковці-правознавці навчилися щиро думати, але не говорити (писати). Принаймні у сфері тісно пов’язаних із політикою конституційних проблем. Конституційно-правнича наука досягла, так би мовити, свободи думки, але не слова.

Однак, як писав свого часу Бертран Расел, інтелектуальна чесність у цивілізації є основою всього, що ми поціновуємо. Відкриття новим не назвеш, але ця моральна максима залишається поки що нереалізованим ідеалом українського гуманітарного знання. Раптом виявилося, що найскладніше звільнити з роботи внутрішнього редактора.

Здавалося б, для забезпечення правдивости, щирости, неупереджености, врешті, свободи української гуманітарної науки й існує ВАК. Адже саме цю структуру створено як ґаранта проти інтелектуальних підробок; саме ВАК повинен, за задумом творців, стати неупередженим арбітром у складних пошуках нових наукових шляхів. Інакше кажучи, завданням ВАКу є експертне забезпечення того, що становить головну цінність, сутність науки. Шарлатанів при цьому треба осоромити й відкинути, а талантів – підтримати й представити на ринку інтелектуальних звершень.

Проте вкотре сталося не так, як гадалося. Сьогодні важко сказати, де саме, але ВАК, кажучи метафорично, на якомусь етапі збився зі шляху. У своїх дедалі багатослівніших, більш буквалістських і все нудніших інструкціях він якось непомітно перевів «стрілку» з питань наукової сутности на проблеми наукової оболонки, форми. Особливої згадки тут заслуговує Постанова ВАК України від 15 січня 2003 р. №7-05/1 «Про підвищення вимог до фахових видань, внесених до переліків ВАК України» та Постанова ВАК України від 9 лютого 2000 р. №7-02/2 «Про публікацію основного змісту матеріялів дисертації». До чого призвели ці документи, добре відомо. З’явилися доктори наук, що зуміли надрукувати під своїм прізвищем монографію та двадцять статтей у фахових виданнях, але так і не навчилися написати банального диктанту.

Гадаю, переорієнтація ВАКу з сутнісних на кількісні та формальні критерії була його фундаментальною помилкою. Адже хиби форми, як усі знають, можна перебороти значно легше, ніж вади змісту. Тому своїми інструкціями ВАК не так ускладнив, як стимулював пожадливі квазинаукові амбіції. Парадоксально, але Сократ і Мераб Мамардашвілі як філософи, що не любили...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі