Прапороносці непоганого минулого

Травень 2002
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
24 переглядів

Українському читачеві добре відомі імена Івана Драча й Віталія Абліцова. Перший, один із чільних поетів покоління шістдесятників, мав у своєму житті моменти й великої громадянської відваги, й слабкости. Часом – опозиціонер, часом співець радянської дійсности й викривач американської зогнилости. Впродовж багатьох років – невтомний політичний діяч, хоча, здавалося б, у царині політики мав би почуватися не найкраще; був депутатом Верховної Ради, а донедавна керував Державним комітетом інформаційної політики, телебачення й радіомовлення. Віталій Абліцов відомий менше. До 1991 року він працював у тижневику «Україна», а останній час був заступником голови комітету, що його очолював Драч.

Удвох вони 2000 року заснували видавничу серію «Український портрет». Уже вийшло чотири книжки: «Голос і влада» (Дмитро Гнатюк), «Катарсис» (Олесь Гончар), «Ностальгія» (Микола Бурачек), «Спрага» (Іван Дзюба). З доданих до кожної з них супровідних текстів можна довідатися, що ідея серії належить Іванові Драчу, а Віталій Абліцов відповідає за «авторське виконання» чи редаґування.

З виданих чотирьох книжок три мені вдалося добути. Це слово тут найдоречніше, бо в жодній із київських книгарень придбати їх практично неможливо – і це попри те, що серія виходить на замовлення Державного комітету інформаційної політики, телебачення й радіомовлення в рамках національної програми підтримки «соціально значущих» видань. (Звернімо увагу, що виконавцями замовлення є керівники державної інституції, котра його давала, але це – окрема тема.) Мені здалося навіть, що дехто з моїх київських приятелів, попри їхню активну участь в інтелектуальному житті, не має жодного уявлення, що існує така серія.

А шкода, бо вже сама її назва – «Український портрет» – засвідчує чималі амбіції засновників. Пояснити, чому вибрано саме ці образи й тексти, можна по-різному: або упорядники вважають, що це найтиповіші долі українців, або (що видається ближчим до правди) вони вибудовують щось на кшталт сучасного українського пантеону, представляють діячів культурного житія, чий творчий доробок і громадська позиція є, або може бути, або має бути орієнтиром для сучасного українця. Якщо це так, то нам, далебі, пропонують дивовижні взірці.

Серійні книжки різняться своєю структурою. «Голос і влада» – досить розлога розмова з видатним оперним співаком Дмитром Гнатюком. До «Катарсису», окрім воєнного щоденника Олеся Гончара, ввійшли невеличкий щоденниковий запис 1995 року під заголовком «Невигадана новела життя» та розмова упорядників з удовою письменника Валентиною Гончар. «Спрага» Івана Дзюби вміщує статті, що публікувалися на шпальтах української преси протягом останнього десятиліття, а також – чи, може, насамперед – розлогу бесіду під заголовком «Діялог: Віталій Абліцов – Іван Дзюба».

Долі героїв книжкової серії складалися по-різному, часами навіть драматично. У Гнатюка й Гончара вони багато в чому подібні: обоє – знані й шановані майстри своєї справи, їхні платівки й книжки за совєтських часів виходили пристойними накладами, обоє належали до високої республіканської партійної номенклатури, обоє зазнали ласки влади, обоє, зрештою, виказували свою відданість українській культурі навіть у найгірші для неї часи. Гончар платив за цю вірність, і то дорого, особливо після публікації «Собору». А також обох пов’язує – мусимо це визнати – конформізм, що виявлявся чи то в непомічанні неприємних аспектів дійсности (стратегія Гнатюка), чи то в покірному підійманні руки на голосуваннях, від чого інколи залежала чиясь свобода (Гончар).

Не дуже вписується в розглянуту схему герой «Спраги». Життєвий шлях Івана Дзюби виглядає цілком інакше, ніж біографія двох попередніх героїв. Адже його сьогоднішній авторитет засновується не на залишках совєтської популярности, а на спротиві совєтській системі, за що його свого часу виключили зі Спілки письменників, а невдовзі заарештували. Серед тих, хто проголосував «за», був також і Олесь Гончар. Щоправда, Дзюба, майже рік...

Про автора
Переклад: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі