Поза Майданом: Політичні підсумки року

Грудень 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
768 переглядів

Ярослав Грицак

Для істориків один рік є занадто малою одиницею часу, щоб говорити щось певне. Їхній улюблений масштаб – століття, а щонайменше – десять років. За збігом обставин, цей рік завершує двадцятиліття після краху комунізму в 1989–1991 роках і десятиліття після 11 вересня 2001 року – два часові відрізки, що уособили дві взаємозаперечні тенденції.

З одного боку, після падіння Берлінського муру демократія торжествує всюди. Вона вийшла за межі своєї історичної батьківщини – старої католицької Европи разом із її колоніями – і поширилася на східнохристиянські та мусульманські території. Це потверджено розширенням Европейського Союзу на схід і кольоровими революціями – з яких українська була чи не найбільшою, але явно не найуспішнішою.

З другого боку, минуле десятиліття навряд чи ввійде в історію як «кольорове». Бо воно пройшло під гаслами боротьби з тероризмом і в тіні глибокої економічної кризи. Дослідження, проведене під кінець 2009 року, свідчить: якщо поставити людей перед вибором – демократичні цінності чи високі стандарти життя? – то навіть у Західній Европі та Північній Америці більшість пожертвує демократією на користь добробуту. Показово, що протягом цього десятиліття найдинамічніше зростав Китай, чий політичний режим є прямим запереченням революційного духу 1989 року, і Росія, яка активно і цілеспрямовано від цього духу відмовляється.

На тому ширшому історичному тлі легко підвести підсумки року для України: вона перестає уособлювати першу тенденцію й дедалі більше схиляється до другої. Ніщо не демонструє це виразніше, аніж різниця між двома виборами, президентськими та до місцевих органів влади: перші задовольняли означення «вільні та демократичні», другі такими вже не були.

Що, однак, залишається незмінним, то це велика амбівалентність нинішнього політичного становища: попри те, що режим Януковича робить усе, щоби згорнути завоювання Помаранчевої революції й утвердити авторитарний стиль правління, під кінець цього ж року авторитарне майбутнє України не виглядає таким уже певним і переконливим, – свідченням чого є масові протести підприємців на Майдані.

Політичний режим, встановлюваний в Україні протягом цього року, можна назвати «авторитаризмом із людським обличчям». Йому бракує міцности й безоглядности, властивих сусіднім Росії чи Білорусі. Він послуговується европейською риторикою і називає европейську інтеґрацію своєю стратегічною метою – цього не робить ані Москва, ані Мінськ. Головною заслугою цього режиму є те, що він покінчив з українською політичною кризою – конфліктом між «помаранчевими» президентом і прем’єр-міністром. Ця криза дошкуляла всім і робила Україну «хворою людиною Европи». Однак те, що він пропонує взамін, не можна назвати одужанням: одна частина країни підпадає під нівеляторський валок реґіоналів, друга, менша – Галичина – стає заповідником крайнього націоналізму. Якщо партії влади вдасться законсервувати такий поділ, то легко спрогнозувати дальший розвиток України: український варіянт м’якого авторитаризму прийшов «всерйоз і надовго». За таких умов Януковичу щонайменше забезпечено другий президентський термін.

На мою думку, головним запобіжником проти скочування України в лабети авторитаризму є «третя Україна». Це – і географічно, і політично – Україна центру. Вона представлена в усіх верствах населення, але виразніше її видно серед освіченіших і молодших мешканців великих міст. Вона є тим яйцем, у якому заховано Кощієву смерть. От тільки немає ані героя, ані ідеологічного вістря – тої казкової голки, надламавши яку, можна покінчити з привидом авторитаризму в Україні.

Якщо вдатися до історичних паралелей, то українська ситуація 2010 року нагадує мені польську з середини 1970-х років: те саме загрозливе наростання зовнішніх боргів без наявности економічного механізму їх виплати, та сама розгубленість серед опозиції та фрустрація населення, те саме відчуття, що Польща безнадійно втратила свій шанс цивілізаційного...

Автори
Категорiї: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі