Поза контактом

Березень 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
839 переглядів

Родина індіянців із неконтактного племені, що мешкає в амазонській сельві поблизу бразильсько-перуанського кордону (2010)
Світлина Ґлейсона Міранди/FUNAI/Survival International

Scott Wallace, The Unconquered: In Search of the Amazon’s Last Uncontacted Tribes, Crown, 2011

Принстонська аспірантка Керол Мітчел відірвала погляд від паперів і заціпеніла. До критої соломою хижі, де вона впорядковувала свої польові нотатки, прямували одинадцятеро голих чоловіків. Того дня Керол залишилася сама – інші дослідники з її станції вибралися в довколишні ліси. Після миті зляканої нерішучости швидко прийшло відрухове обурення, коли декілька з них почали збирати одяг зі шворки у дворі. Вона вискочила з хижі з гучним криком і видерла одяг у чоловіків, які тепер уже злякалися не менше за неї. Вмить ускочивши всередину, вона захряснула двері й кинула врятований одяг на стіл. Почувшись у безпеці, Керол із хижі та чоловіки знадвору втупились одні в одних через москітну сітку в стіні, що у тропічному кліматі правила за вікно. Так ми познайомилися з племенем ямінагуа, або йора, що жило вгору по річці від нас і наводило жах на своїх (і наших) сусідів, плем’я мачиґенґа, щонайменше вже ціле покоління.

Керол не знала, що робити з делеґацією, але було очевидно, що вони прийшли з миром, бо не мали із собою зброї – ні луків, ані стріл. У її розпаленій адреналіном голові роївся мільйон варіянтів. Однак із вагання обох сторін було зрозуміло, що це не напад, тож Керол вирішила, що гостинність буде найкращою тактикою. Вона вийшла із будинку і, жестами запрошуючи чоловіків за собою, провела їх до сусідньої їдальні. Там роздала горнятка і налляла всім рефреско [1]. Зібравшись у тісній їдальні, чоловіки поважно попивали свої порції.

Розмова була неможлива, тож панувала тиша, доки очільник групи дав знак, що час рушати. Чоловіки підвелися, та перш ніж піти, стали тісною групкою буквально впритул до Керол і заспівали їй пісню. Потім вервечкою вийшли з будинку й подалися геть. Після цього ми не бачили їх багато місяців. Це все сталося 1985 року, в серці перуанського Національного парку Ману, на південному заході Амазонії, у сільській біологічній станції, де я від 1973 року проводив дослідження зі студентами та колеґами.

Ні ми, ні наші сусіди мачиґенґа, що говорять по-аравакському, не розуміли ані слова з того, що, як ми дізналися, зветься паноанською мовою. Тож ми не могли збагнути, що змусило йора прийти в пониззя ріки, де вони доти ніколи не наважувалися з’являтися. Вже згодом ми довідалися, що їхньою общиною прокотилась епідемія, багато їх померло, а решта подалися шукати допомоги в зовнішньому світі. За декілька років усе плем’я йора перебралося з парку до прилеглого басейну ріки, де ними заопікувалися місіонери-домінікани. Відколи я бачив когось із них, минуло багато років.

Хоч би яким неймовірним анахронізмом це виглядало, однак у найвіддаленіших куточках тропіків іще живуть «дикі люди». Відомі або гадані місця розселення цих «неконтактних» племен позначено на www.uncontactedtribes.org (клацніть на кнопці «Where are they?»). Більшість із них – на берегах Амазонки обабіч бразильського кордону, особливо в сусідньому Перу, де, вважається, мешкають принаймні п’ятнадцять неконтактних груп. Поза Південною Америкою вони залишилися тільки на Андаманських островах та в індонезійській провінції Західне Папуа (західна частина острова Нова Ґвінея).

«Неконтактні». Який зміст цього терміна? Він може означати різне, але переважно...

Про автора
Переклад: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі