Повсякдення відчаю

Травень 2005
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
2
204 переглядів

Karel C. Berhoff, Harvest of Despair: Life and Death in Ukraine Under Nazi Rule., Cambridge, Massachusets and London: The Belknap Press of Harvard University Press, 2004.

Подорожуючи Україною, американський журналіст Едґар Сноу в січні 1945 року писав до газети «The Saturday Evening Post», що Друга світова війна «була насамперед українською війною» і що «в жодній европейській країні не було заподіяно більшої шкоди містам, промисловості, сільському господарству та людності». До тяжких втрат спричинилися не тільки надзвичайно масштабні та криваві бої на Східному фронті. Загарбання України для потреб німецької колонізації (Lebensraum) Гітлер уважав за одну з головних цілей війни. Саме тут у 1941–1944 роках було запроваджувано нацистські плани, оперті на расистській доктрині, що виправдовувала колонізацію, депортації, практичне поневолення та знищення народів.

Отож можна було б сподіватися величезної за обсягом літератури, присвяченої життю в Україні під владою нацистів. Однак у Совєтському Союзі дослідження цієї теми було обмежене з ідеологічних і політичних причин. Література про Другу світову війну зосереджувала увагу здебільшого на подвигах Червоної армії та опорі німецькій окупації під проводом Комуністичної партії; до того ж вона тяжіла до перебільшень і відвертої фальсифікації. Вивчення опору німецькій окупації з боку українських націоналістичних сил, зокрема, УПА, було табуйовано, а українських націоналістів затавровано як ревних нацистських союзників і бандитів. На заході історіографія цієї теми була дуже вбогою, частково внаслідок обмеженого доступу науковців до совєтських архівів. Лише після розпаду СССР 1991 року в незалежній Україні дослідження Другої світової війни було вивільнено з-під ідеологічного контролю, а архіви відкрито для дослідників, зокрема західних.

Автор праці, про яку мова, Карл Беркоф, є доцентом у Центрі вивчення Голокосту та геноциду при Амстердамському університеті й Королівській Нідерландській академії мистецтв і наук. Наприкінці 1990-х він був аспірантом Торонтського університету, де й здійснив дослідження, що спричинилося до появи цієї книжки. Беркоф також мав можливість скористатися щойно відкритими архівними джерелами в Україні, щоб написати цю бентежну історію «повсякденного життя» в Райхскомісаріяті Україна – адміністративному утворенні під німецьким керівництвом, територія якого охоплювала більшу частину центральної, чи то Наддніпрянської України.

У першій частині автор описує події, пов’язані зі швидким наступом німецької армії на Україну. Беркоф стисло розглядає поквапну страту тисяч «ненадійних елементів», до якої вдалися совєтські сили безпеки напередодні відступу; ставлення та поведінку українців до краху совєтської влади; утворення адміністрації Райхскомісаріяту і явище колаборації; убивче ставлення до совєтських військовополонених; знищення українських євреїв і ромів, а також інші акти масового насильства, які вчинила німецька влада.

Автор погоджується з іншими західними авторами в тому, що багато українців, особливо селяни, спочатку вітали німецькі війська, але зазначає, що ця підтримка була стриманою та обережною. Ця початкова прихильність продемонструвала, що совєтська влада за Сталіна, чиє злочинне правління призвело до смерти мільйонів, не мала значної підтримки. Брак леґітимности також частково пояснює, чому так багато вояків Червоної армії в першій фазі війни воювали неохоче та масово здавалися німцям. Проте Беркоф не говорить про хиби та некомпетентність політичного керівництва Совєтського Союзу й верхівки командування Червоної армії як чинники, котрі спричинилися до того, що на початку війни солдати масово здавалися в полон. Беркоф також стверджує, що совєтський режим після початку війни, але ще до окупації показав, що «не довіряє і не дбає про тих громадян, які вислизають з-під його контролю» [с. 33].

Хоча Беркоф обережний в узагальненнях щодо ставлення не-євреїв до євреїв, він таки робить висновок, що...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі