Повсякденна радянськість пострадянського сьогодення

Березень 2006
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
99 переглядів

Постсовєтська особа – це, певно, я,

оскільки не можу описати себе чи то як совєта,

чи як нового росіянина.

З інтерв’ю, яке Сєргей Ушакін узяв у Барнаулі

Обговорення «радянського» періоду в українській історії відрізняється і ще довший час відрізнятиметься від обговорення «середньовічного» та «ранньомодерного» періодів чи навіть того-таки XIX століття тоном, модальністю, емоційністю і публічним інтересом, що його викликатиме таке обговорення. Очевидним поясненням є те, що для більшости українського населення «радянський» період є часткою безпосереднього досвіду, а не чимось засвоєним із чужих рук і чужих оповідей. Іншим поясненням є і наявність елементів тієї епохи в сьогоденні. Переважно ми вбачаємо в цих елементах залишки від попередньої епохи – матеріяльні та символічні. За менш очевидний, проте не менш вагомий чинник може правити насиченість наукової продукції, інтелектуальних дискурсів, а також ширшого культурного поля відсиланнями до радянського, що має на меті пояснити сьогодення. Саме цей референційний характер «радянського» в «пострадянському» є об’єктом мого аналізу.

Варто розпочати з декількох слів про два ключові терміни з назви моєї доповіді. Спочатку про «радянське». З одного боку, з ним усе мало би бути зрозуміло: «радянське» – це те, що належить до періоду існування Радянського Союзу на території того ж таки СРСР. З іншого боку, що чинити з неофіційними, засуджуваними державою, а часом і антирадянськими практиками та диспозиціями людности? Що подіяти з перервністю «радянської» епохи: очевидно, що 1920-ті відрізнялися від 1930-х, як і 1950-ті від 1970-х чи 1980-х років?

На жаль, у публіцистиці, сучасному культурному чи політичному аналізі ця багатозначність терміна дуже часто штучно нівелюється і «радянське» асоціюється винятково з конотаціями одного плану. Навіть тоді, коли вину за нинішню амбівалентність чи шизофренію покладено на радянський період, або радянську епоху. Найпопулярнішою конотацією до радянського стає тоталітаризм, хоча більшість істориків – навіть серед тих, котрі вважають за корисне застосовувати цей термін до радянської історії, – ніколи не прикладатиме його до всієї радянської історії.

На відміну від «радянського», «пострадянське» – це термін, що приходить іззовні, він формується не навколо проєкту, що береться трансформувати суспільний простір навколо себе, а на його руїнах, коли спільність досвіду усвідомлюють не так ті, хто на тому просторі опинився, а ті, хто дивиться на нього іззовні. Звідси постає важливість західних суспільних наук у визначенні пострадянського, постсоціялістичного чи посткомуністичного простору.

У дуже багатьох випадках «місцеві» пояснення публіцистів, письменників та інтелектуалів загалом збігаються з поясненнями західних науковців, для котрих такий збіг часто стає свідченням слушности їхніх тез. Своєю чергою, пояснення «місцевих» інтелектуалів не раз ґрунтуються на західних працях, використовуваних як свідчення певного рівня, об’єктивности й науковости. Тут фактично спрацьовує своєрідний «ефект дзеркала», про який я уже згадував у контексті взаємин між місцевою та західною історіями України. На додачу до цього ефекту дзеркала, коли мовиться про «радянське» та його «рецидиви», автори покликаються на нормативні теорії, на тлі яких радянський досвід виглядає досвідом ненормальним, аберацією, а головним наслідком цього досвіду вважається формування певних ментальних структур, що характеризують «гомо совєтікуса». До того ж ці ментальні структури формуються за принципом протилежности до того, що нібито існує на Заході чи в «нормальному суспільстві» загалом.

Цікаво також і те, що українські публіцисти, які говорять про радянське/пострадянське, дуже мало апелюють до праць постсоціялістичної антропології, а зосереджуються на працях політологічних і соціологічних. Ба більше, вони майже ніколи не намагаються...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі