Повелителі брехні: інформація, культура та гроші на службі Кремля (Частина 2)

Березень 2015
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
2
2287 переглядів

(Продовження. Початок у попередньому числі «Критики»

Кремль виходить на світовий рівень: від м’якої сили до перетворення інформації на зброю

Свою концепцію м’якої сили Владімір Путін уперше окреслив 2012 року в статті «Росія і світ, що змінюється». У ній він означив м’яку силу як «комплекс інструментів і методів досягнення зовнішньополітичних цілей без застосування зброї, а коштом інформаційних та інших важелів впливу». І додав: «На жаль, нерідко ці методи використовують для зрощування та провокування екстремізму, сепаратизму, націоналізму, маніпулювання громадською свідомістю, прямого втручання у внутрішню політику суверенних держав». Хоча Путін погоджувався з тим, що «можна тільки вітати цивілізовану роботу гуманітарних та благодійних недержавних організацій», він стверджував, що «активність “псевдо-НДО”, інших структур, які мають на меті за підтримки ззовні дестабілізувати становище в тих чи тих країнах, неприпустима». Таке бачення дещо різниться від концепції м’якої сили у розумінні Джозефа Найї та інших західних політологів. Алєксандр Долінський, партнер консалтинґової компанії «Capstone Connections», що спеціялізується на питаннях державної політики та корпоративної дипломатії, стверджує: «Якщо для західних політологів ключовою є побудова привабливости, то для Кремля м’яка сила — це набір інструментів для маніпулювання людьми. Щось на кшталт зброї».

Після 2004 року Кремль почав було вдаватися до спроб доволі класичного застосування м’якої сили. Було засновано Валдайський форум із метою заручитися підтримкою міжнародних експертів. Спеціяльно найняті піяр-компанії працювали над покращенням іміджу Кремля. Російські олігархи інвестували кошти в популярні культурні проєкти на Заході. Зрештою, було здійснено перші спроби запустити цілодобовий канал новин «Russia Today», який показував би Росію в позитивному світлі. Утім, під час російсько-грузинського конфлікту 2008 року багато хто з російського істеблішменту вважав, що країна вкотре програла в інформаційній війні. 

За свідченнями Тимоті Л. Томаса із Центру закордонних військових досліджень, було запропоновано декілька ідей для перезавантаження російської стратегії інформаційного впливу. Іґор Панарін, викладач Дипломатичної академії Міністерства закордонних справ Російської Федерації, окреслив нову систему управління в російській «інформаційній війні». У цій системі було передбачено посаду радника президента з інформації та пропаґанди, який мав наглядати за недержавними громадськими організаціями, інформаґенціями та навчальними закладами для кадрів, залучених до інформаційного протистояння. Серед інших пропозицій було створення «інформаційного війська з державних і військових новинних медій», які займалися би «заходами з оперативного маскування та контррозвідувальною роботою».

Із часом риторика стала аґресивнішою. 2010 року контр-адмірал (у відставці) Владімір Пірумов, колишній начальник управління радіоелектронної боротьби військово-морського флоту Росії, зазначав у доповіді «Інформаційне протиборство»:

Інформаційна війна полягає в цілеспрямованому використанні спеціяльних засобів і методів впливу на інформаційні ресурси супротивника для захисту цілей національної політики і у мирний, і у воєнний час <…> і включає також вплив на інформаційну систему й морально-психологічний стан ворога.

За Пірумовим, засобами інформаційного впливу є «дезінформація (обман), маніпулювання (ситуативне чи суспільне), пропаґанда (зміна поглядів, розкол, деморалізація...

Автори
Теґи: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі