Постреволюційна контрреформація: Відповідь Аґнєшці Корнєєнко

Жовтень 2005
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
121 переглядів

Передовсім дякую пані Аґнєшці за увагу до «Відкритого листа» й «Меморандуму» ХПГ. До «Відкритого листа» я складав юридичні арґументи, а «Меморандум» написав сам. Проте підпис в обох випадках зобов’язує.

Найперше скажу декілька слів про загальну оцінку, котру пані Аґнєшка дає українській політичній реформі, вважаючи, що вона «якнайбільше наближає Україну» до Европи. Нагадаю, що йдеться не про стиль запровадження реформи (тут пані Аґнєшка на моєму боці), а про відтворення в ній парламентської (парламентсько-президентської) форми правління. На моє переконання, в реформі йдеться не про запровадження парламентської республіки в Україні (що було б звичайним предметом політичного вибору), а про примітивне мавпування, фактичне пародіювання класичних конституційних схем. Ширші арґументи викладено в моїй статті «Помаранчева революція, блакитна реформа»: «Критика», 2005, ч. 1–2. За браком місця вдамся лише до двох арґументів.

Пані Аґнєшка визнає, що «Сьогодні український парламент нагадує добряче зношені атракціони, де кожна карусель крутиться сама собою, і ніхто не спроможний координувати плин подій». Цілком згоден, але чи це не ознака української парламентської інфантильности? Чому до «каруселей» мають переходити питання національної стратегії і тактики? Маємо сміховинну партійну систему (з цим пані Аґнєшка згодна) та занижений прохідний бар’єр, але ж партійна система з низьким бар’єром – це прообраз системи парламентської. Якщо до Верховної Ради з оновленими за реформою повноваженнями увійдуть 20–25 партій, автоматично постане проблема комерціялізації української версії liberum veto.

Другий арґумент буде покликанням на авторитети. Твердженню пані Аґнєшки, що наша реформа, попри все, наближає Україну до Европи, суперечить висновок Венеціянської комісії:

Комісія визнає і вітає зусилля України реформувати систему управління у спосіб наближення України до европейських стандартів демократії. Точні рішення, обрані у різних проєктах (один із них утілено в реформі. – В.Р.), здається, не досягають тієї мети і вводять інші зміни до Конституції, які виявляються кроком назад.

Виглядає, що рафіновані европейські правники поставилися до наших конституційних інновацій десь так, як раніше европейські політики до наших об’єднаних соціял-демократів.

Ризикну оцінити контрприклад із Францією, наведений у статті пані Аґнєшки, як надміру академічний. Ще Геґель наголошував на тому, що нації не можуть жити за універсальними правилами. Те, що у Франції, може, не стало ефективним, ідеально спрацьовує в США. Звідси свого часу виросли конституційні преференції Михайла Грушевського. Кібернетика стверджує, що працюють структури, але особисто в мене це не знімає підозри: европейські демократії зберігають старий парламентаризм, бо захищені президентською парасолькою Сполучених Штатів. Україна й собі може запровадити модус европейської республіки під президентською парасолькою Росії. Може, французи тому й провалили референдум про Европейську Конституцію, що взагалі не хотіли стояти під парасолькою.

Насамкінець пані Аґнєшка м’яко, але осудливо пише про наш (мій) «опосередкований доказ недовіри <...> щодо незалежности суддівства <...> на найвищому, конституційному рівні». Думаю, що після «сумнівного» (Богдан Футей) рішення Конституційного Суду про дозвіл Кучмі втретє балотуватися на посаду президента довіра до найвищого судового щабля України полишила кожного мислячого правника й наділеного здоровим глуздом українця.

Безперечно, конституційний рецепт українського поступу складається не просто. Можу, однак, знову покликатися на автора «Золотої гілки». Розумний, хоч і наділений злочинними нахилами лідер, для своєї країни суттєво кращий за чесного, але не дуже розумного ідеаліста, – вважав...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі