Постреволюційна Грузія на межі?

Вересень 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
4935 переглядів

Публікується з люб’язного дозволу Chatham House – Королівського Інституту міжнародних відносин (Великобританія).

Резюме

  • Від часу «революції троянд» 2003 року до війни з Росією та фінансової кризи 2008 року Грузія досягла вражаючих макроекономічних результатів. Державні реформи помітно знизили дрібну корупцію та кримінальне насильство. Відбувся значний проґрес у наданні соціяльних благ. Покращився інвестиційний клімат.
  • Президент Міхаіл Саакашвілі витримав неґативні наслідки війни з Росією. Слабка опозиція та суттєва західна допомога дали урядові змогу стабілізувати економіку й консолідувати власну політичну позицію.
  • Однак цілком можливо, що головні позитивні макроекономічні результати не є стійкими та вуалюють постійні проблеми, пов‘язані з низькими показниками у боротьбі з бідністю, безробіттям і дедалі більшою нерівністю.
  • Ситуація з правами людини залишається проблематичною. Уряд далі йде в обхід демократії та верховенства права. Свобода слова в пресі є обмеженою. Громадський та парламентський контроль за урядовими рішеннями суттєво обмежено, а судова система є предметом політичного втручання.
  • Зловживання державною владою, стала бідність і нерівність створюють ризик відчуження населення та зростання соціяльної напружености. Відповідно, існують підстави сумніватися в стійкості економічної моделі Грузії та стабільності повоєнної політичної ситуації.

Вступ

У серпні 2008 року Грузія програла коротку, але руйнівну війну з Росією за Південну Осетію та Абхазію. Ці дві території, що перебували під сепаратистським контролем, окупувала російська армія, їх більшою чи меншою мірою було відокремлено від Грузії, і Росія визнала їх за незалежні держави. Значну частину грузинської армії було знищено. Війна також завдала шкоди відносинам Грузії з її основними покровителями – Сполученими Штатами та Европейським Союзом, які покладали на грузинський уряд велику частку відповідальности за конфлікт та ускладнення їхніх відносин із Росією. У їхніх спробах відновити стосунки з Росією Грузія виявилася перешкодою.

Війна спричинилася до істотних економічних втрат Грузії і водночас створила додаткове навантаження на державну скарбницю. Для відшкодування завданих війною збитків урядові довелося забезпечити харчуванням та житлом велику кількість людей, що були змушені покинути домівки під час військових дій. Ці економічні наслідки проявилися саме тоді, коли став відчутний неґативний вплив світової економічної кризи. Урядова стратегія економічного зростання, пов‘язаного з іноземними інвестиціями, опинилася під загрозою внаслідок загальної глобальної економічної невизначености і впливу війни на довіру інвесторів.

Із політичного погляду, орієнтація населення на підтримку держави та згуртування навколо лідера в період кризи дали змогу президентові Міхаілу Саакашвілі втриматися після рішучої військової поразки Грузії. Однак упродовж наступних місяців опозиційні виклики зростали. На початок 2009 року багато хто почав списувати з рахунку чинний уряд.

Відтоді ситуація в Грузії на диво покращилася. Росія надалі не намагалася усунути уряд Грузії. Інші країни-учасниці Співдружности Незалежних Держав (СНД) та Організації Договору Колективної Безпеки (ОДКБ) не підтримали дій Росії, і жодна з них не визнала суверенітет територій, що їх Росія відокремила від Грузії. Західні країни й організації пожертвували величезні суми на допомогу в повоєнному відновленні Грузії, особливо на прискорення масштабної державної програми з інфраструктурної модернізації. Хоча економіка Грузії зазнала падіння в 2008–2009 роках, уже наступного року, попри глобальну економічну кризу, вона почала відновлюватися.

Опозиція після декількох місяців вуличних протестів розтанула в міжусобних сварках. На виборах мера Тбілісі у травні 2010 року зі значним відривом переміг кандидат від влади – на тлі численних перемог правлячої партії Об’єднаний Національний Рух (ОНР) на місцевих виборах по всій країні. Парламент Грузії ухвалив низку конституційних реформ, які закладають основу для продовження політичного виживання і панування правлячої групи.

Проте очевидні успіхи уряду в повоєнній стабілізації та його вражаюча здатність виживати в таких скрутних умовах приховують складнішу реальність. Є вагомі причини сумніватися в стійкості економічної моделі Грузії та стабільності повоєнного політичного результату.

Цей інформаційний звіт досліджує зазначену тему з двох боків: через аналіз економічних тенденцій та оцінку останніх політичних змін у країні. Кожна частина спочатку розглядає діяльність держави у 2003–2008 роках, а відтак зосереджується на повоєнних тенденціях.

Грузинська економіка[1]

Відновлення грузинської економіки, 2003–2008 роки

У час «революції троянд» грузинська економіка перебувала в стані обвалу. За оцінками Світового банку:

До 2003 року розпорошені державні реформи зайшли в глухий кут, і Грузія як держава майже втратила дієздатність. Політична влада ставала все роздробленішою, корупція та злочинність були нестримними, існували масові заборгованості з виплати пенсій та вчительських зарплат, інфраструктура перебувала в стані, близькому до краху, коли більшість країни опинилася без електропостачання, а транспортна система зазнавала дедалі більших руйнувань[2].

Великі міжнародні організації скорочували фінансову допомогу Грузії або, як у випадку з Міжнародним валютним фондом (МВФ), повністю припиняли співпрацю.

Постреволюційний уряд прийняв ці виклики. У перші роки після революції 2003-го дрібна корупція істотно зменшилась. Уряд ухвалив і невздовзі впровадив новий спрощений податковий кодекс, спростив митні й акцизні збори, при цьому вилучивши значні суми грошей у людей, які отримали зиск від корупційної практики попередньої епохи. Також було спрощено процедури для створення нових підприємств і прямих іноземних інвестицій. Міжнародне схвалення революції і напрямку руху принесло значні додаткові ресурси в економіку[3]. Це стосувалося не тільки повернення МВФ, а отже, фінансування Світового банку, але й істотного зростання фінансування з боку США і ЕС/Европейського банку реконструкції і розвитку (ЕБРР).

Макроекономічні результати були дуже позитивні. У роки, що передували війні, валовий внутрішній продукт (ВВП) збільшився з $ 4 млрд у 2003 до $ 12,8 млрд в 2008 році. Дохід на душу населення виріс із $ 772 в 2002 до $ 2919 в 2008 році[4]. Темпи зростання ВВП підвищилися з 5,5% в 2002 до 12,3% в 2007 році. Державний дохід зріс із 10,5% ВВП в 2002 до 25,7% у 2008 році. Пропорція (зовнішнього) державного боргу до ВНД (валового національного доходу) різко скоротилася з 54% в 2003 до 22% в 2007 році. Чисті прямі іноземні інвестиції (ПІІ) зросли з $ 160,2 млн до $ 1,75 млрд на рік, віддзеркалюючи і дедалі більшу свободу ведення бізнесу в Грузії, і чимраз більшу впевненість інвесторів, що підвищило притік і водночас знизило відтік капіталів[5].

Світовий банк підсумовує:

Від 2003 року Грузія здійснила вражаючий масив реформ. Ці реформи знайшли відображення у виразних політичних, соціяльних та економічних перетвореннях після «революції троянд» наприкінці 2003 року. Процеси від початку реформ можна вважати унікальними з погляду їхніх темпів, рівня інноваційности і обсягів інституційної реструктуризації. За загальним визнанням, реформи помітно покращили інституційне середовище, стали основою для сталого економічного зростання та накопичення людського капіталу, а також багаторазово підвищили прямі іноземні інвестиції[6].

Цей висновок відповідає швидкому зростанню Грузії в рейтинґу індексу «Doing Business» Світового банку до її теперішнього дванадцятого місця в світі[7]. Особливо було відзначено найбільший серед усіх країн проґрес у реформуванні економіки за період 2006–2010 років.

Попри те, що загальна картина за макроекономічними показниками виглядала дуже добре, вона не особливо відрізнялася від сусідніх країн Південного Кавказу за той же період (2004–2008). Крім того, ці досягнення відволікали увагу від задавнених проблем. Наприклад, за критерієм зовнішньої заборгованости: хоча уряд і досяг значного проґресу в зниженні співвідношення зовнішнього державного і зовнішнього ґарантованого державою боргу до ВВП, його супроводжувало швидке зростання приватної зовнішньої заборгованости. Торгівельний баланс слабкий, дефіцит торгівлі товарами зріс від € 1,3 млрд у 2005 році до € 3,3 млрд 2008 року[8].

Вражаюче зростання доходів на душу населення у 2004–2007 роках супроводжувало значне підвищення номінальної заробітної плати, але у Програмі розвитку Організації Об’єднаних Націй (ПРООН) зазначено, що, оскільки дані з номінальної заробітної плати стосуються працевлаштованих на повну зайнятість, вони не можуть точно відображати ситуацію з населенням загалом – не останньою чергою тому, що протягом цього періоду не було істотного зростання трудової зайнятости. Рівень безробіття залишився досить високим: хоча державні показники за 2007 рік становлять 13%, безробітними себе визнали близько 30%. Матеріяли опитувань 2004–2007 років свідчать про поширену серед респондентів думку, що їхні особисті економічні умови погіршувались, а не покращувалися[9].

Оцінку рівня бідности ускладнювала відсутність щорічної національної статистики бідности від 2005 року. Згідно з оцінкою ПРООН, у 2008 році 25% населення Грузії жило нижче від рівня двох доларів на день, тоді як МВФ, використовуючи дані Всесвітнього банку, відзначив збільшення відсотка тих, хто живе в абсолютній бідності, з 27% до 31% за період між 2004 і 2007 роками. Бідність особливо висока в секторі сільського натурального господарства і серед молоді, що свідчить про збільшення розриву між доходами сільських і міських жителів та різниці у доходах за віком. Враховуючи, що у низці реґіонів у сільських районах сконцентровано національні меншини (скажімо, переважно азербайджанські Квемо-Картлі або вірменські Самцхе-Джавахеті), обґрунтованим буде припущення, що також існує нерівність у розподілі доходів за етнічною ознакою (горизонтальна нерівність). Ситуація в сільських районах Грузії, схоже, є результатом швидкого падіння частки сільського господарства у ВВП (з 26% у 1999 році до 10% у 2008 році)[10]. Уряд визнав, що ситуація у сільськогосподарському виробництві й торгівлі є серйозною проблемою, вирішення якої має стати пріоритетом, і інвестував значні кошти в інфраструктуру для поліпшення доступу до ринків таким реґіонам, як Кахеті, Самцхе-Джавахеті й Квемо-Картлі. Що ж до нерівности взагалі, ПРООН повідомила, що коефіцієнт Джині (Gini coefficient) у Грузії (0,404) був найвищим на постсовєтському просторі[11]. Грузинський коефіцієнт вказує на зростання нерівности, оскільки в 1996 році він становив 0,37[12].

Досягнення Грузії в зниженні рівня бідности в довоєнний період влучно узагальнила 2008 року Европейська комісія: «Немає жодного проґресу в зниженні рівня бідности або у соціяльному забезпеченні. Високий рівень бідности досі залишається серйозною проблемою, коли одна третина населення живе за межею бідности»[13]. Іншими словами, дані свідчать, що економічне зростання в Грузії в 2004–2008 роках супроводжувала соціяльна несправедливість. Тривалі соціяльні негаразди були головною причиною політичних заворушень у листопаді 2007 року, про що йтиметься далі.

З огляду на ці чинники мляві зрушення Грузії в Індексі людського розвитку ПРООН не є дивними. У 1995–2000 роках під керівництвом президента Едуарда Шеварднадзе показник Грузії покращився на 0,038. У наступний період (2000–2005), коли керівництво було розділено між Саакашвілі й Шеварднадзе, покращення відбувалося повільніше: 0,036. У період економічного дива Грузії (2005–2010), коли правили тільки творці «революції троянд», покращення було ще повільнішим – із показником 0,017[14]. Утім, задля справедливости слід зазначити: що вищий індекс, якого досягає країна, то важче проґресувати далі. Але це мірило показує, що загальне поліпшення якости життя населення було незначним після «революції троянд», попри вражаючі показники економічного зростання. Грузинський уряд непрямо визнав ці проблеми, зокрема, прем’єр-міністр Володимир Гургенідзе 2008 року зазначив:

Проте коли ми починаємо другий етап реформ, ми повинні бути далекоглядними. Звіт [із Людського розвитку] нагадує нам, що метою цих реформ завжди був людський розвиток у повному його розумінні. Ми прагнемо створити не лише заможне суспільство. Ми хочемо, щоб наше суспільство було демократичним і колективним, освіченим, здоровим і безпечним[15].

 

Економіка після війни

Залишаючи осторонь майнову та інфраструктурну шкоду і збільшення соціяльного навантаження від згаданого внутрішнього переселення, війна 2008 року спричинила значні економічні труднощі. Позитивний момент: Захід відреаґував на конфлікт суттєвою допомогою – $ 4,5 млрд ($ 1000 на людину). Однак зростання знизилося з 12,3% у 2007 році до 2,3% в 2008-му і 3,9% у 2009-му. Згідно з оцінками уряду, відновлення спостерігалось у 2010 році[16]. Обсяг прямих іноземних інвестицій, вирішальних для зростання ВВП у приватному секторі, знизився з $ 1,75 млрд у 2007 році до $ 658 млн в 2009[17]. Дані Національного бюра статистики за 2010 рік свідчать про стійке погіршення, загалом – 6,6% у січні–вересні[18]. МВФ визначає потоки прямих іноземних інвестицій як основний сьогодні чинник ризику в платіжному балансі[19].

Швидкий притік коштів запобіг імовірній в іншому випадку фінансовій кризі та сприяв рестабілізації ларі після значних валютних коливань наприкінці 2008 року. Однак це сприяло й потенційно тривожному зростанню інфляції, яке також було зумовлено збільшенням світових продовольчих цін та цін на сировину[20]. Наприкінці 2010 року президент повідомив, що інфляція сягнула річного рівня 10,6%[21]. Подальше її зростання на початку 2011 року спричинило підвищення цін на комунальні послуги, громадський транспорт і хліб. Оскільки цей процес зумовлено зростанням цін, а не заробітної плати, потенційні соціяльні наслідки очевидні: рівень бідности після війни став іще вищим[22].

Що ж до зовнішнього балансу, велику частину повоєнної допомоги надавали у формі кредитів. Окрім того, в квітні 2008 року уряд випустив еврооблігації ($ 500 млн) із терміном погашення в 2013 році. Того ж 2008 року досягнув максимуму випуск облігацій зворотнього викупу перед МВФ. У 2009 році МВФ прогнозував, що співвідношення державного боргу до ВВП досягне піку – 47% – в 2011 році і до 2013 року прогнозовано знизиться до 41%. Відтак імовірна ситуація, коли до 2013 року обслуговування державного боргу Грузії може сягнути 47% її доходів з експорту і 100% її валових міжнародних резервів. У своєму аналізі МВФ підкреслив нестійкість поточного первинного балансу і необхідність суттєво скоротити дефіцит державного бюджету[23]. Хоча пізніше МВФ відзначив поліпшення[24], Грузія ще не вийшла із зони ризику.

Прогнозований коефіцієнт державного боргу Грузії до ВВП виглядає не так уже й погано, порівняно, скажімо, із Грецією або, як на те, зі Сполученими Штатами. Однак Греція є насамперед частиною валютної зони великих держав, які істотно зацікавлені в її стабільності й ґарантують зобов’язання цієї країни. Грузія не має такої ґарантії безпеки. По-друге, у випадку США долар є резервною валютою, тож багато хто схильний його тримати. Крім того, Китай далі викуповує американські боргові зобов’язання, адже він істотно втратить, якщо долар раптово і значно знеціниться або якщо труднощі в обслуговуванні боргу США призведуть до скорочення американського ринку для китайських товарів. Цього важеля у Грузії немає.

Рівень зовнішньої заборгованости грузинських банків спричинив подальшу уразливість фінансової системи. Тим часом, після кількох років стабільного зростання, у 2009 впали доходи з грошових переказів. Маловірогідно, аби вони могли скоротити відрив в осяжному майбутньому. Певною мірою в результаті припинення торгівлі з Росією, основним традиційним торговим партнером Грузії, сальдо торгівельного балансу залишається неґативним, хоча спостерігається зменшення торгівельного дефіциту в 2009 році до € 2,4 млрд[25].

Що стосується виконання державного бюджету, то його дефіцит зріс до 9,7% ВВП в 2009 році, попри різке скорочення оборонних витрат із 1,5 млрд ларі в 2008 році до 749 млн у 2009-му. Уряд намагається знизити дефіцит до 3% в 2013 році. Важко зрозуміти, як це можна зробити без ризику для економіки. Як уже було зазначено, зростання ВВП сповільнилося. Це сповільнює зростання доходів від оподаткування, якщо тільки не збільшувати податкову ставку. Підвищення податків несе загрозу зниження темпів росту.

Інша можливість полягає в скороченні видатків, але там, де відбувається скорочення внутрішніх витрат або заробітної плати в державному секторі, ймовірно сповільнюється ріст ВВП, а також зростає безробіття. Важелі валютної політики у боротьбі з інфляцією – такі, як вищі відсоткові ставки – є ще однією можливістю, яка гальмує зростання.

Уряд також може запланувати продаж державних активів. Держава може отримати досить значні вливання коштів від продажу залізниці та трубопроводу під її контролем (наприклад, газопроводу, що зв’язує Росію і Вірменію через Грузію) або деревини на державних землях[26]. Грузія, як повідомляється, розглядає можливість продажу своєї 24-відсоткової частки в Теласі, електроенергетичної компанії Тбілісі, компанії INTER-RAO, яка вже володіє більшістю акцій[27]. Однак і це передбачає відповідальність. Це одноразові заходи, а не довгострокові рішення. Вони також, імовірно, збільшать частку Росії в економіці Грузії. Продаж лісу несе значні внутрішні політичні ризики та потенційно підриває стратегії уряду щодо туризму.

Наслідки суворих обмежень уже очевидні. Окремі факти підштовхують до думки, що уряд посилює перевірки приватних підприємств та використання фінансової поліції для отримання додаткових платежів. Ці методи піднімають питання про ставлення держави до права власности (див. нижче) і навряд чи можуть стимулювати зростання за допомогою реінвестування прибутку. Вони радше призведуть до відтоку капіталу[28]. Дедалі більший економічний стрес виявляється у збільшенні кількости жебраків на вулицях Тбілісі, а також у закритті бізнесів і поширених написах «здається в оренду» на головних вулицях столиці. Це різко контрастує зі зростанням кількости великих і дорогих приватних автомобілів на тих же вулицях.

Які політичні наслідки? Наукові дослідження показують, що немає жодної очевидної і стійкої кореляції між рівнем бідности й рівнем політичної нестабільности. Однак уже давно встановлено, що відносна депривація є джерелом нестабільности[29]. Тобто якщо становище людей радикально гірше, ніж їхні очікування, вони розчаровуються і можуть виражати розчарування, вдаючись до насильства. Як нещодавно сказав Вільям Добсон: «Якщо джерелом леґітимности режиму є лише його економічні показники, то, коли момент процвітання минає, вся система виявляється вразливою <...> Набагато безпечніше <...> тримати очікування низькими. Якщо ви прагнете бути Синґапуром і не впораєтеся, ціна виявиться високою»[30].

Відчуття депривації також може виникнути, коли люди порівнюють своє становище із кращим становищем інших. Помітне зростання нерівности теж може бути дестабілізаційним чинником. Якщо все більша нерівність поєднується з несправдженими очікуваннями, ефект може бути ще сильнішим. У Грузії наявні обидві форми відносної депривації, і вони мають шанс збільшуватись. Нарешті, якщо групи меншин страждають непропорційно, то додається і горизонтальна нерівність[31]. Дослідження у вересні 2009 року показало, що річний оборот бізнесу і вартости продукції на душу населення в реґіоні вірменської меншини Самцхе-Джавахеті й азербайджанської Квемо-Картлі були нижчі за середні національні показники, а якщо з розрахунку вилучити етнічне грузинське населення цих реґіонів, то розрив буде ще більшим[32].

Заведено вважати, що прозорі демократичні системи здатні краще стримувати суспільне напруження, пов’язане з економічними й соціяльними труднощами, бо люди бачать можливість і сенс висловлювати занепокоєння за допомогою відкритих і представницьких політичних процесів. Це підводить нас до обговорення розвитку політичної ситуації в Грузії.

Політичний розвиток Грузії

Політична консолідація після «революції троянд»

 

«Революція троянд» беззаперечно була леґітимною. Це підтвердили і президентські, і парламентські вибори на початку 2004 року. Вибори забезпечили нову еліту більшістю голосів та контролем за виконавчою і законодавчою владою. І хоча самі виборчі процеси супроводжували істотні проблеми, не було жодних сумнівів у тому, що загальний результат виражав волю електорату. Спостерігачі вказували на істотні процедурні поліпшення порівняно з попередніми виборами[33]. Успіх на виборах доповнила конституційна реформа, згідно з якою значні владні повноваження перейшли від парламенту до президента під гаслами державної доконечности швидких реформ. Саакашвілі зобов’язав уряд повернути повноваження парламенту після необхідного періоду «міцної виконавчої влади»[34].

І уряд виправдав сподівання. Згадуване істотне наповнення державного бюджету й економічне зростання супроводжував значний проґрес в обмеженні дрібної корупції, зокрема разюче швидке рішення про розпуск національної дорожньої поліції і заміну її сучасним, скороченим, добре оплачуваним і менш грабіжницьким формуванням. Цей крок мав і прямі, і непрямі (стримувальні) наслідки для вирішення проблеми корупції.

Уряд відновив надійне електро- та газопостачання в містах після десятиліття постійних перебоїв. Він також домігся значного проґресу в наданні суспільних благ, погашуючи заборгованість із виплати пенсій, підвищуючи рівень державної пенсії та розпочавши модернізацію громадської інфраструктури. У результаті – зокрема в Тбілісі та інших містах – життя громадян значно покращилося, будинки опалювались та освітлювались, а вулиці були чисті й відремонтовані. Внаслідок зниження рівня злочинности і корупції зросла безпека[35]. Крім того, у квітні 2004 року уряд досяг мирного відновлення влади центру над автономним реґіоном Аджарія.

Як уже було зазначено, «революцію троянд» і сформування нового уряду Захід зустрів із великим ентузіязмом. Зокрема уряд США – принаймні президент Джордж Буш – вітав Грузію як «маяк свободи» на колишньому совєтському просторі й провісника подальших демократичних перетворень у цьому реґіоні. Відповідно, збільшився й притік фінансової допомоги.

Не применшуючи важливости цих досягнень, все ж треба зазначити, що деякі проблеми досить рано стали помітними. Лави нового керівництва поповнилися з громадянського суспільства, тож така міґрація активістів до уряду послабила здатність громадянського суспільства виконувати функцію критика держави, а міжнародне фінансування після революції при цьому було переорієнтовано з НУО на державу[36]. Передання конституційних повноважень виконавчій владі ускладнило можливість ефективного парламентського контролю за роботою уряду. Те, що владна партія отримала більшість голосів, іще більше послабило парламент. За деякими даними, швидке впровадження конституційних змін, що його здійснив уряд, проводилося із порушеннями конституційних обов’язків держави, а саме – через обмеження можливости громадських слухань[37]. Реформу прийняли наприкінці терміну повноважень парламенту епохи Шеварднадзе. Імовірно, багато парламентарів побоювалися можливих репресій у разі, якби вони відмовилися підтримати реформу. Залишається відкритим питання, чи надав би парламент нового скликання після виборів таку ж свободу дій президентові. Надання президентові повноважень призначати суддів та десятирічний термін призначення на судові посади порушили питання незалежности судової влади. Міжнародний тиск на уряд також послабився, а беззастережна підтримка та інвестиції Заходу мінімізували можливість західної критики уряду[38].

Післяреволюційне збільшення державних доходів супроводжувала експропріяція активів у багатьох із тих, кого звинуватили в наживанні на корупції. Рада Европи в лютому 2004 року висловила застереження, що «боротьба з корупцією не повинна порушувати верховенство права»[39]. Вилучені кошти скеровували на вільні від авдиту позабюджетні рахунки, що порушувало питання фінансової прозорости – хоч як прикро, не останньою чергою і щодо Представництва МВФ у Грузії[40]. Уряд також зіткнувся зі звинуваченнями в жорстокому поводженні із затриманими з боку співробітників поліції та пенітенціярних установ унаслідок нової процедури визнання провини. Відразу виникли проблеми з правом власности – через те, що квартири, які надав фізичним особам попередній уряд, відбирали в прискореному порядку. Після цього відбувалася конфіскація та знесення будівель, незаконно введених в експлуатацію[41].

Уповноважений із прав людини в Грузії Созар Субарі зробив офіційну заяву про стійке зростання кількости скарг громадян на порушення прав людини (переважно щодо кримінальних справ у судах) у 2004–2006 роках, а в квітні 2008 року влада отримала петицію з 40 тисячами підписів із вимогою припинити тиск на суддів з метою затвердження обвинувальних вироків[42]. Омбудсмен також висловив серйозне занепокоєння з приводу офіційного розслідування вбивства банкіра Сандро Гіргвліані в січні 2006 року, вказавши на можливу причетність посадовців Міністерства внутрішніх справ до злочину та припускаючи, що «в межах Міністерства внутрішніх справ діє каральна група, яка стоїть над законом і може зліквідувати ту чи ту особу, якщо це вважатиметься необхідним для досягнення мети»[43]. Ці звинувачення ніколи не знайшли підтвердження, але вражає сам факт, що їх висунув головний державний службовець, який здійснює нагляд за правами людини. Це викликає стурбованість щодо можливої політизації поліцейських підрозділів.

Не дивно, що новий уряд, який унаслідок революційного повалення попередників складався із завзятих та політично недосвідчених людей, виявив поспіх і не надто глибоку відданість верховенству закону. Ці люди чітко знали свою мету і хотіли якнайшвидше її досягти.

Можна було б очікувати, що перебування при владі мало швидко вгамувати їхній запал. Проте з політичного погляду, період 2005–2007 років характеризує ще більша кількість доказів порушення прав людини, нехтування демократичним процесом та поступове обмеження свободи преси. Все більшу самовпевненість уряду супроводжувало зростання амбіцій і чимраз частіше свавілля влади. Ба більше, деякі аналітики стверджують, що уряд ставав дедалі віддаленішим від громадян, нездатним до діялогу з ними, націленим на піяр, а не прозору комунікацію та співпрацю[44]. Як зазначив Кристофер Вокер, «виконавча влада країни домінує на політичному ландшафті й виявляє чимраз більше небажання співпрацювати з політичною опозицією та громадянським суспільством»[45].

Ці, а також глибинні економічні проблеми сприяли масовим демонстраціям у листопаді 2007 року в Тбілісі, що їх, вочевидь, спровокувало рішення влади про перенесення парламентських виборів із весни на осінь 2008 року. За іронією долі, за кілька днів після того, як Генеральний секретар Ради Европи заявив, що такий вияв громадянських протестів засвідчує наявність здорової політичної дискусії в демократичній країні[46], уряд розігнав демонстрації, застосувавши водомети, ґумові кулі та сльозогінний газ. Міністр охорони здоров’я повідомив, що відтак було госпіталізовано 250 осіб. Уряд оголосив надзвичайний стан і закрив провідний тбіліський опозиційний телеканал «Імеді». Омбудсмен Грузії зазначив: «Це було абсолютне зловживання владою <...>. Сьогодні з маяка демократії Грузія перетворилася на країну, де права людини не захищено навіть на базовому рівні»[47].

Президент Саакашвілі разом зі своїми прибічниками звинуватив Росію в заворушеннях і назвав лідерів опозиції «зрадниками». Він також наголосив, що застосування сили було в межах европейської практики запобігання загрозі масових громадянських заколотів[48]. Інше питання – чи було це застосування взагалі виправданим від початку. Зокрема, «Human Rights Watch» затаврував його як «цілковите зловживання силою» і вкотре підтвердив право громадян на мирний протест. Дуже швидко стало очевидно, що знехтувати цією подією легко не вдасться, особливо зважаючи на те, що вона поставила під загрозу сподівання Грузії на участь у Плані дій щодо членства в НАТО[49].

У листопаді 2007 року Саакашвілі призначив дострокові президентські вибори на 5 січня 2008 року та на проміжний період пішов у відставку. Це рішення надало йому дві переваги: по-перше, створило враження чутливости до вітчизняної та міжнародної критики; по-друге, короткі терміни ускладнили опозиції організацію ефективної кампанії, а міжнародним організаціям – створення ефективного механізму моніторинґу. Шанси Саакашвілі додатково зросли внаслідок спецоперації наприкінці 2007 року проти одного з його головних опонентів Бадрі Патаркацишвілі – засновника і співвласника телеканалу «Імеді»[50].

Президента Саакашвілі переобрали за результатами виборів у січні 2008 року із 52% голосів. Цей результ отримав широку підтримку з боку Організації з безпеки і співробітництва в Европі (ОБСЕ) і США як більш-менш відповідний міжнародним стандартам. Однак залишається відкритим питання, чи зміг би Саакашвілі подолати 50-відсотковий поріг і уникнути другого туру без зафіксованих у процесі виборів порушень. У травні 2008 року, після президентських виборів, відбулися вибори до парламенту, на яких правляча партія здобула 60% голосів. Незалежні спостерігачі знову зафіксували порушення, але ОБСЕ і Державний департамент США дійшли висновку, що процес виразно вдосконалено порівняно із січневим голосуванням[51]. Незважаючи на порушення, результати виборів довели, що Саакашвілі залишився найпопулярнішим політиком у Грузії: можливо, тому що більшій частині електорату бракувало довіри до його опонентів. Згодом багато обраних представників опозиції вирішили не брати участи в роботі парламенту.

Політичний розвиток після війни

 

Унаслідок серпневої війни відбулося згуртування «довкола прапора і президента» перед лицем аґресії з боку Росії. Як відзначив Гія Нодія: «Опозиція перебуває в складному становищі. Дуже важко визнавати себе в опозиції до уряду в той час, як російські лідери публічно заявляють, що очікують від “мудрого” грузинського народу усунення його теперішнього керівництва»[52]. Проте згодом опозиція відновила атаки на уряд і поповнила свої лави завдяки виходу з уряду низки провідних державних діячів, зокрема колишньої спікерки парламенту Ніно Бурджанадзе, колишнього посла в Москві Еросі Кицмарішвілі, колишнього посла в Організації Об’єднаних Націй Іраклія Аласанія та колишнього омбудсмена Созара Субарі.

Опозиція, яку влада позбавила (або це був її власний вибір) можливости працювати в законодавчих структурах, відображаючи настрої широкого суспільного несхвалення діяльности уряду[53], розгорнула вуличну кампанію навесні й улітку 2009 року з метою змусити президента Саакашвілі та його уряд піти у відставку. На відміну від заворушень у листопаді 2007 року, уряд фактично не втручався в демонстрації, які тривали до літа і, зрештою, розтанули. Екстремізм і непрактичність багатьох лідерів опозиції та їхні взаємні звинувачення не надто допомогли їм підняти власний авторитет серед населення. Як пізніше зауважила одна оглядачка, «тільки зрідка супротивники можновладців пам’ятають, що їм варто критикувати уряд, а не своїх колеґ»[54].

Першим виборчим тестом для післявоєнної Грузії стали загальнонаціональні місцеві вибори у травні 2010 року. Правляча партія здобула повну перемогу на виборах і мерів, і до всіх місцевих рад. У самому Тбілісі кандидат від влади здобув 55% виборчих голосів, тоді як найуспішніший кандидат від опозиції набрав 19%. За оцінкою Місії спостерігачів ОБСЕ, вибори продемонстрували «очевидний проґрес» у виконанні зобов’язань Грузії перед ОБСЕ та Радою Европи[55].

Згодом, у жовтні 2010 року, уряд ініціював внесення поправок до Конституції – можна припустити, що для передання важелів влади від президента до уряду і законодавчої влади. Крім того, було запропоновано відновити змістовний діялог із опозицією щодо медія-реформ задля забезпечення ширшого доступу до національних електронних медій та збільшення прозорости структури власности приватних підприємств (таких, як телеканал «Імеді») і розпочато громадські слухання стосовно реформи виборчої системи.

Тож у повоєнний період виклики з боку опозиції значною мірою було знешкоджено. Це супроводжувала низка на позір демократичних реформ, що, здавалось би, відкривали шлях до прозорого урядування, коли владу ефективніше розподілено між виконавчою та законодавчою гілками, а політичний процес є чеснішим та більш підконтрольним. Час покаже, в якому напрямку розвиватимуться ці процеси і як вони впливатимуть на вдосконалення діяльности політичних інститутів і практик у Грузії. Але успіх Саакашвілі в реконсолідації та стабілізації власного становища після війни цілком очевидний.

Знову ж, диявол криється в деталях. Повертаючись до місцевих виборів: за результатами голосування посаду мера Тбілісі кандидат від влади здобув абсолютною більшістю голосів. Це наводить на думку про широку громадську підтримку Єдиного Національного Руху та уряду. Однак варто проаналізувати ці дані. Здобуті 55% на виборах мера Тбілісі означають, що 45% проголосували проти кандидата від влади або зіпсували свої бюлетені. Це не виглядає як великий відрив. Крім того, було би цікаво дослідити, на яку частину з тих 55%, котрі проголосували за провладного кандидата, вплинула відмова опозиції висунути єдиного кандидата, тобто усвідомлення, що не-провладний кандидат не зможе перемогти. У будь-якому разі неспроможність висунути єдиного кандидата зробила опозицію непривабливою для багатьох. Нарешті, офіційна явка становила 49% для національних виборів і 47% – у Тбілісі[56]. Іншими словами, більшість електорату вибрала не голосувати взагалі. Усе, що відомо про цю групу осіб, це їхнє переконання в тому, що голосування не має сенсу. Відповідно, за результатами виборів мера Тбілісі переможець здобув підтримку близько 27% осіб, що мають право голосувати.

Конституційна реформа також заслуговує на пильнішу увагу. Вона передбачає перехід влади від президента до уряду та законодавчої влади. Її проштовхнули досить швидко в середині 2010 року. На думку багатьох представників опозиції, реформу проводили в умовах обмеженого доступу опонентів уряду до національних засобів масової інформації та за недостатньої кількости громадських консультацій і обговорень. Міжнародна кризова група (The International Crisis Group) висловлювала здивування з приводу такого поспіху, особливо з урахуванням того, що запропонована поправка до Конституції набуде чинности не раніше ніж у грудні 2013 року[57]. Крім того, в інституції, що відповідає за ухвалення змін до Конституції, теж кількісно переважають представники правлячої партії. Дуже поширеною була думка, що справжню вигоду від поправки отримає прем’єр-міністр, а не парламент. Висловлювали підозри про те, що 2013 року, коли у президента Саакашвілі закінчиться другий термін, він зможе зайняти крісло прем’єра[58].

Грузія надіслала Венеціянській комісії (Европейській комісії за демократію через право) запит проаналізувати запропоновані зміни до Конституції. Комісія позитивно оцінила частину аспектів реформи, але висловила застереження щодо складної процедури зняття прем’єр-міністра через вотум недовіри (необхідність голосів значної кількости депутатів для ініціятиви вотуму і участь президента в прийнятті або відхиленні кандидатури нового прем’єр-міністра), а також обмеження ролі парламенту в ухваленні бюджетних рішень. На завершення комісія рекомендувала ввести додаткові механізми для посилення ролі законодавчої влади в нагляді за діяльністю уряду[59]. Контрапунктом до цієї критики є те, що нестійкість партійної системи Грузії, імовірно, створюватиме часті кризи у випадку, якщо процедура заміни уряду буде занадто простою[60].

Венеціянська комісія також висловила занепокоєння процедурою призначення суддів та її впливом на незалежність судової влади. Підтримуючи принцип довічного призначення, комісія висловила сумнів щодо того, що нових суддів повинен пропонувати президент, оскільки це може підважити незалежність судової системи. Додатковою причиною для такого занепокоєння є нововведена вимога трирічного випробувального терміну для нових суддів[61].

Багато хто поділяє сумніви комісії щодо незалежности судової системи[62]. На думку однієї зі спостерігачок, «суди є найменш незалежним сектором політики. У судових справах, які щонайменшою мірою стосуються політики, немає жодного рішення, яке йшло би всупереч уряду»[63]. Частка виправдальних вироків у Тбіліському міському суді, яка становить 0,04%, не надто вселяє надію[64]. Як і різке зростання кількости ув’язнених: із 6100 в 2003 році до 21000 у 2009 році.

Наразі значну частину судових розглядів становлять фінансові справи. Багато окремих прикладів свідчать про збільшення кількости переслідувань фінансовою поліцією багатих громадян, які згодом відкуповуються від ув’язнення через угоди про визнання провини. Кількість угод про визнання провини в Тбілісі збільшилася з 932 випадків у 2005 році до 9073 (майже 60% усіх випадків) у 2009 році[65]. Це не дивує, зважаючи на майже повну відсутність виправдальних вироків. Хоча певна результативність угод про визнання провини може бути обнадійливою, Transparency International Грузії відзначає стурбованість тим, що переговори про укладення угод про визнання провини знижують незалежність суддів і зміцнюють позиції обвинувачення, а передання цього процесу значною мірою під контроль прокуратури в системі, в якій шанси на виправдання близькі до нуля, підважує справедливість такої системи[66]. Грузія спромоглася успішно побороти дрібну корупцію з особистою метою. Однак, із погляду осіб, яких переслідують державні органи з метою апропріювати великі грошові суми, нинішня ситуація може здаватися не набагато кращою, ніж попередня доба корупції. Водночас деякі адвокати повідомляють про труднощі зі встановленням місця перебування та можливістю контакту з особами, яких попередньо затримано, і припускають, що існують численні неофіційні місця досудового затримання[67]. Крім засвідченої складности базового доступу до права на адвоката, тривають порушення прав людини затриманих[68].

Нарешті, що стосується медій, поступове довоєнне зростання утисків свободи слова триває й по завершенні війни. Дві національних приватних телевізійних станції нині надійно контролює уряд, який використовує нерівномірний доступ до медій на свою користь у виборчих перегонах[69]. Питання медія-власности залишається непрозорим. Опозиційні телеканали працюють у Тбілісі, але не можуть забезпечити загальнонаціонального покриття. У відповідь на критику опозиції уряд розширив її доступ до державного телеканалу. Однак ситуація залишається проблематичною. Це добре ілюструє нещодавнє медійне висвітлення придушення голодування ветеранів війни в Тбілісі 3 січня 2011 року. Ця подія не отримала належної уваги на провідних телеканалах. На каналі державного мовлення Грузії (Georgian Public Broadcasting) це пояснили відсутністю відеоматеріялів[70]. Враховуючи, що демонстрація відбувалася за кілька сотень метрів від центрального офісу, таке пояснення здається досить дивним. Газетні коментарі також відзначали, що висвітлення масових виселень вимушених переселенців із будинків державної власности було відсунуто на марґінеси[71].

Потенційно серйозні наслідки надмірного впливу держави на медії різко окреслилися в березні 2010 року, коли «Imedi» транслював «змодельовану ситуацію» нового нападу Росії на Грузію та формування проросійського уряду, до якого увійшли лідери опозиції, і повідомив про вбивство президента Саакашвілі. Новину подавали із застереженням про фіктивність сюжету, але продовжували без відповідного підпису, тому ті, хто ввімкнув канал після цього повідомлення, сприймали сюжет як реальні події. Це викликало значну напругу серед глядацької авдиторії. З’явилася записана телефонна розмова, що вказувала на безспосередню причетність президента до сюжету, хоча її походження залишається неясним, а телеканал «Imedi» заперечує її автентичність[72]. Однак, зважаючи на ступінь державного впливу на «Imedi» і тісний зв’язок між його головою та президентом Саакашвілі, малоймовірно, що уряд не знав про трансляцію заздалегідь. Включення коментарів европейських дипломатів з архіву телекомпанії викликало велике роздратування в посольствах провідних країн-донорів.

Показники демократизації «Країн перехідного періоду» Freedom House у 29 країнах Центральної Европи й Евразії влучно ілюструють політичний розвиток Грузії після революції 2003 року[73]. За шкалою від 1 (найгірше) до 7 (найкраще) показник Грузії становив 4,83 у 2003 (рік революції), досяг найвищого рівня 4,96 у 2005, знизився до 4,79 у 2008 і виріс до 4,93 в 2009, яким і залишився в 2010 році. Підсумовуючи, за цим показником не спостерігаємо значного кумулятивного проґресу демократизації від 2003 року. До проблемних сфер, що знижують показник демократизації Грузії, належать громадянське суспільство, медії та судова система.

Окрім рейтинґів, є серйозніші питання. Одне з них – прозорість. Скажімо, коли Transparency International Грузії скерувала запит до судової системи щодо повного обліку угод про визнання провини, його було відхилено. Реального внеску штрафів у результаті угод про визнання провини в державному бюджеті не зазначено. Право власности на ключові активи, такі, як гідроелектростанція InguriGES, залишається невідомим, як і право власности ключових медія-гравців, як-от «Imedi». Детальні дані про витрати держбюджету, як і раніше, вкрай важко отримати, що обмежує можливість ефективного контролю з боку парламенту[74]. Публічний доступ до інформації про бізнесову діяльність родичів обраних та необраних посадових осіб вищого ранґу майже відсутній, що підживлює підозри у сумнівних угодах на базі внутрішньої інформації. Посадовці міжнародних організацій, що працюють у Тбілісі, дивуються, як саме було витрачено пакет допомоги в розмірі 4,5 млрд доларів.

Проблему непрозорости посилює проблема підзвітности. Парламент неспроможний забезпечити підзвітність уряду. Конституційна реформа не змінює цієї ситуації. Суди не мають необхідної незалежности, щоб виконувати цю роль. Медії залишаються слабкими через істотний вплив уряду на телебачення, яке є найпоширенішим серед медія-форматів. Газети подають розмаїтішу інформацію, але їх мало читають.

Непрозорий і мало підзвітний уряд створює простір для державного свавілля, випадки якого є непоодинокими. Невздовзі після революції міністр економіки Каха Бендукідзе розпустив Аґенцію з продовольчої безпеки Грузії, звільнивши весь персонал. Ліцензії, пов’язані з безпекою продуктів харчування, було скасовано. Закон про створення нового аґентства з безпеки продуктів харчування прийняли в 2005 році, але більшість нових інспекторів було звільнено. Незначна кількість тих, хто залишився, не мали підготовки й не були наділені повноваженнями проводити розслідування, а аґенція не мала бюджету. Европейська ініціятива стабільности (ESI) прокоментувала це так: «Де-факто Грузія стала єдиним місцем в Европі взагалі без жодної системи безпеки продуктів харчування. Усе це було ніби певним досягненням для Бендукідзе, який із гордістю повідомив “Financial Times”, що ринок сам має реґулювати виробників харчів»[75]. Коли Росія оголосила ембарґо на торгівлю з Грузією в 2006 році, що призвело до краху експорту вина, президент Саакашвілі звернувся до провідних підприємств із проханням придбати виноград, щоб підтримати виноробний регіон Грузії Кахеті. Після цього з’явилися скарги від підприємств, що їх змушували прийняти квоти. Правова основа цього примусу невідома.

Неофіційні дані з січня 2011 року дають іще один приклад. За повідомленнями, власників ресторану Тбілісі викликали на зустріч із податковою поліцією, яка поінформувала, що виконання російських пісень є забороненим і спричиниться до суттєвих штрафів[76]. Правова основа втручання Міністерства фінансів у реґулювання мови розваг у ресторанах є незрозумілою. Аналогічно згаданий нещодавній розгін демонстрації ветеранів війни, що його здійснила поліція в січні 2011 року, нинішній Уповноважений із прав людини Грузії визнав за незаконний[77].

Відсутність прозорости і підзвітности викликає серйозну недовіру населення. 2008 року відносна більшість (45%) опитаних у дослідженні «Gallup» про чесність виборів відповіла, що вибори не були чесними[78]. Підозра в інсайдерських угодах підряду та в розподілі державної власности є повсюдною. Реакція жителів на розривання всіх тротуарів у Ваке, районі поблизу центру Тбілісі, є показовим прикладом. Місцевих жителів запитували протягом декількох тижнів, чому це відбувається, і загальною відповіддю було, що хтось близький до влади заробляє на цьому гроші[79]. Не існувало жодних доказів цього, то були лише припущення. Але у політиці репутація часто важить більше, ніж реальні факти. Недовіру часто супроводжують насмішки, як у випадку, коли президент Саакашвілі начебто завітав до державної школи в центрі Тбілісі 2010 року, щоб відкрити там кафе. Безпосередньою реакцією були жарти про те, як учні платитимуть за їжу за комерційними цінами, і чому уряд цікавить кафе, а не власне ремонт школи?

Сумніви щодо уряду посилює видима випадковість більшости дій влади, не останньою чергою в царині призначень кандидатур у кабінет міністрів. Призначення на посаду міністра освіти людини, попередній досвід якої пов’язаний із галуззю кримінального правосуддя та в’язницями, є яскравим свідченням цього[80]. Або інший приклад, що його аналізує один коментатор: «Коли міністр сільського господарства говорить про розвиток сільського господарства коштом експорту жаб’ячих лапок, відкриття крокодилячих ферм у західній Грузії та залучення південноафриканських фермерів до країни, на думку спадають декілька простих запитань: чи він має хоч якесь уявлення про сільське господарство?»[81].

Сам уряд іноді підважує власні заходи, націлені на підвищення підзвітности й довіри. Наприклад, розумне рішення про створення посади Уповноваженого з податків було негайно поставлено під сумнів призначенням головного радника прем’єр-міністра на цю посаду. Справа не в фаховості чи успішності цієї кандидатури, а в тому, що її зв’язок із урядом піднімає питання про її неупередженість.

Рівень суспільної недовіри до заяв уряду є високим, що відображає не тільки загальний рівень розчарування, але й високий рівень популізму в цих заявах, і це змушує населення не визнавати необдуманих державних заяв. Державу сприймають як далеку і самочинну, непередбачувану і часто невизначено загрозливу. Існує і значне невдоволення опозицією: мало хто вірить, що вона стане життєздатною альтернативою статусу-кво.

Висновки

 

Розвиток функціональної держави та швидке зростання економіки в Грузії після 2003 року є вражаючими. Економічні показники від часу закінчення війни є кращими, ніж можна було б очікувати. Це пов’язано з істотною повоєнною зовнішньою допомогою країні, а також із модернізацією державного управління економікою після «революції троянд». Уряд Саакашвілі провів масштабну роботу зі стабілізації політичної ситуації в Грузії після війни. Це послабило опозицію і надало відносно безперешкодний контроль над територією, що залишилася в руках держави. Дуже малоймовірною є поява дієвої опозиції до парламентських і президентських виборів 2012 і 2013 років. Окрім того, уряд розробив конституційну реформу, яка сприятиме збереженню його влади після цих виборів у разі, якщо президент (який уже не може балотуватися на черговий президентський термін) вирішить балотуватися на пост прем’єр-міністра.

Однак серйозні ризики залишаються. Економічне зростання майже не вплинуло на рівень безробіття і бідности. Економічний розрив між селом та містом є величезним і, ймовірно, далі зростає. Загальна економічна нерівність є високою і теж, вочевидь, росте. Рівень інфляції є тривожно високим для економіки країни з відносно повільним темпом росту. Це має особливо сильний вплив на ціни товарів першої необхідности, а отже, є значною мірою безпосередньо відчутним для населення з низьким рівнем доходів. Торговий дефіцит залишається серйозною проблемою. Обмежені економічні можливості можуть спричинити додаткову еміґрацію, яка і так уже є численною, особливо серед кваліфікованого персоналу. Іноземна допомога, вочевидь, значно зменшиться на завершальному етапі повоєнного «пакету», і її буде замінено на погашення боргу. «Рятівні» прямі іноземні інвестиції так і не прийшли на допомогу.

У Грузії переважно затишшя. Але розвиток економічної та політичної ситуації вселяє неспокій. Незважаючи на зимову погоду, протести – в меншому масштабі – тривають, як-от акція ветеранів на початку 2011 року чи сутички через примусове виселення з громадських будівель людей, що втратили домівки під час війни[82].

Неспроможність належно вирішити складну ситуацію з довгостроковими вимушеними переселенцями потенційно може стати істотним джерелом соціяльної напруги[83]. Розчарування політикою вельми поширено на тлі відчуження і значної недовіри до держави та її авторитарних тенденцій[84]. Цілком імовірно, що попереду економічні труднощі, які можуть іще збільшити дистанцію та ворожість до уряду. «Організована» опозиція насправді є слабкою. Однак нещодавні події в Тунісі, Єгипті, Бахрейні та Лівії ще раз довели, що там, де є достатні умови для повстання, випадкові інциденти й демонстрації можуть викликати раптові масштабні, а іноді й насильницькі зміни.



[1] Аналіз економічних показників Грузії може бути ускладненим, оскільки значну частину статистичних даних накопичує не зовсім незалежний Національний департамент статистики Грузії, що створює ризик навмисного викривлення результатів. Підхід, використаний у цьому звіті, спирається на баланс даних міжнародних організацій (як-от МВФ, Світовий банк та ПРООН), яких достатньо, щоб скласти досить точне уявлення про ситуацію.

[2] World Bank, Georgia: Implementation Completion and Results Report – Poverty Reduction Support Operations I-IV (Washington, DC: World Bank), 23 December 2009), p. 1. Доступно за посиланням: http://www-wds.worldbank.org/external/default/WDSContentServer/WDSP/IB/2010/01/13/000334955_20100113015515/Rendered/PDF/ICR10180Multip1C0disclosed011111101.pdf. Відвідано 30 грудня 2010.

[3] Повний аналіз див.: S. Neil MacFarlane, «Georgia and the Political Economy of State-Building», у майбутній публікації Mats Berdal and Dominik Zaum, eds, The Political Economy of State-Building (попередня назва).

[4] У вимірі паритету купівельної спроможности це означає $ 2960 у 2003 році та $ 4860 в 2008 році.

[5] Ці дані подано з поточним доларовим еквівалентом; узято з WorldBankDataIndicators. Лонґітюдні дані доступні за посиланням: http://data.worldbank.org/indicator/BX.KLT.DINV.CD.WD/countries?page=1. Відвідано 30 грудня 2010.

[6] World Bank, Georgia: Poverty Assessment, April 2009, Report 44400-GE (Washington, DC: World Bank, 2009). Доступно за посиланням: http://wwwwds.worldbank.org/external/default/WDSContentServer/WDSP/IB/2009/04/29/000350881_20090429111740/Rendered/PDF/444000ESW0P1071C0Disclosed041281091.pdf. Відвідано 2 грудня 2009.

[7] World Bank, Doing Business 2011: Making a Difference for Entrepreneurs (Washington, DC: World Bank, 2010). Доступно за посиланням: http://www.doingbusiness.org/~/media/FPDKM/Doing%20Business/Documents/Annual-Reports/English/DB11-FullReport.pdf. Відвідано 9 березня 2011.

[8] Eurostat, цитата за матеріялами World Development Indicators Світового банку. Доступно за посиланням: http://trade.ec.europa.eu/doclib/docs/2006/september/tradoc_113383.pdf. Відвідано 15 січня 2011.

[9]  UNDP, Georgia Human Development Report 2008: The Reforms and Beyond (Tbilisi: UNDP, 2008), pp. 33, 34, 37.

[10] Eurostat, цитата за World Development Indicators Світового банку. Доступно за посиланням: http://trade.ec.europa.eu/doclib/docs/2006/september/tradoc_113383.pdf. Відвідано 15 січня 2011.

[11] Там само, с. 34. Коефіцієнт Джині є індексом нерівности прибутків. За абсолютно рівного розподілу прибутків коефіцієнт мав би дорівнювати нулю; якби всі прибутки отримувала одна особа, індекс дорівнював би 1.

[12]  Лонґітюдні дані доступні в CIA Factbook (2010), за посиланням: https://www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook/fields/2172.html. Відвідано 15 січня 2011.

[13] European Commission, Implementation of the European Neighbourhood Policy 2007: Georgia Progress Report, SEC (2008), 393 (3 April 2008), p. 11. Доступно за посиланням: http://ec.europa.eu/world/enp/pdf/progress2008/sec08_393_en.pdf. Відвідано 2 січня 2011.

[14] Див.: UNDP, Worldwide Trends in the Human Development Index, 1970–2010 (New York: UNDP, 2010). Доступно за посиланням: http://hdr.undp.org/en/data/trends/. Відвідано 30 грудня 2010. Рівень людського розвитку збирає дані з очікуваности життя при народженні, очікуваних років освіти, середньої кількости років освіти, валового національного доходу на душу населення, нерівности й бідности.

[15]  Vladimer Gurgenidze, «Preface», in UNDP, Georgia Human Development Report 2008: The Reforms and Beyond (Tbilisi: UNDP, 2008).

[16] «Georgia’s GDP Grows 6.6% in H1», Civil.ge (21 September 2010). Доступно за посиланням: http://www.civil.ge/eng/article.php?id=22687. Відвідано 3 січня 2010. 6,6% відповідає річному показнику.

[17] World Bank Data Indicators.

[18] «FDI Down 7.3% in Q3 y/y», Civil.ge (14 December 2010). Доступно за посиланням: http://www.civil.ge/eng/article.php?id=22958. Відвідано 3 січня 2011.

[19] IMF, Georgia: Seventh and Eighth Reviews under the Standby Arrangement ..., Country Report No. 11/31 (January 2011), pp. 12, 18–20. Доступно за посиланням: http://www.imf.org/external/pubs/ft/scr/2011/cr1131.pdf. Відвідано 24 лютого 2011.

[20] 69-відсоткове зростання середньої місячної ціни на поставки пшениці в Поті Порт від серпня до грудня 2010 року добре ілюструє цю тенденцію. Підвищення цін на хліб та борошно (на 14% та 12% відповідно) є меншим коштом продажів із державного запасу пшениці. Все більша залежність Грузії від імпорту пшениці підвищує її уразливість від динаміки світових цін. Див.: FAO/EU, Food Security for Decision-Making: Georgia (September – December 2010). Доступно за посиланням: http://www.fao.org/docrep/013/am205e/am205e00.pdf. Відвідано 11 березня 2011.

[21] На кінець року рівень інфляції виріс до 12,3%, що стало другим найвищим показником на колишньому совєтському просторі, після Киргизстану. Владімір Папава, «Foreign and Domestic Factors Behind Georgia’s High Inflation Rate», Georgia Today, Issue No. 548 (February 2011) pp. 11–17. Доступно за посиланням: http://www.georgiatoday.ge. Відвідано 22 лютого 2011. Папава пояснює високий рівень інфляції намаганням Національного банку утримати курс ларі до місцевих виборів у травні 2010 року та подальшим стрімким знеціненням національної валюти, а також державною бюджетною політикою, зокрема державними витратами на «встановлення пам’ятників, дорогі концерти, розвиток Кутаїсі як другої столиці, нову парламентську будівлю тощо».

[22] UN Country Team in Georgia, UNDAF 2011–2015, Georgia (New York: UN, n.d.), p. 13. Доступно за посиланням: http://www.undg.org/docs/11503/UNDAF-WEBENG.pdf. Відвідано 18 січня 2011.

[23] IMF, Georgia: Third Review under the Standby Arrangement, IMF Country Report 09-267 (August 2009). Доступно за посиланням: http://www.imf.org/external/pubs/ft/scr/2009/cr09267.pdf. Відвідано 2 грудня 2009.

[24]  IMF, Georgia: Seventh and Eighth Reviews ..., p. 14. Однак альтернативний сценарій Світового банку з низьким залученням ПІІ прогнозує стале зростання у співвідношенні державного боргу до ВВП після 2013 року.

[25] «Trade Relations: Georgia», http://trade.ec.europa.eu/doclib/docs/2006/september/tradoc_113383.pdf. Відвідано 18 січня 2011.

[26] Хочу подякувати колишній чиновниці Европейського Союзу за те, що нагадала про цю опцію.

[27] Див.: Nino Patsuria, «Odd Bedfellows? Georgia Asks Russian Energy Giant to Finance Sale of Power Company Shares», Eurasianet (17 February 2011). Доступно за посиланням: http://www.eurasianet.org/node/62914. Відвідано 24 лютого 2011.

[28] Застосування таких практик до іноземних підприємців неґативно вплине й на притік капіталу. Одним із нещодавніх прикладів є відмова Грузії прийняти рішення Вашинґтонського арбітражного трибуналу виплатити $ 98 млн. двом іноземним підприємцям як компенсацію за скасування оренди нафтопроводу та подальший арешт цих двох осіб за звинуваченнями у спробі хабарництва. Навряд чи така політика сприятиме ПІІ. Див.: «Georgia: IsraeliBriberyCasePutsSpotlightonCourtSystem», Eurasianet (11 February 2011). Доступно за посиланням: http://eurasianet.org. Відвідано 22 лютого 2011.

[29] Див. класичну працю з цієї теми: T.R. Gurr, WhyMenRebel (Princeton, NJ: PrincetonUniversityPress, 1967), pp. 24 and 22–122.

[30]  William Dobson, «Dictatorship for Dummies, Tunisia Edition», The Washington Post (23 January 2011).

[31] Frances Stewart, Development and Security, CRISE Working Paper 3 (Oxford: Queen Elizabeth House, 2004). Доступно за посиланням: http://www.crise.ox.ac.uk/pubs/workingpaper3.pdf. Відвідано в грудні 2010.

[32]  Jonathan Wheatley, The Integration of National Minorities in the Santskhe-Javakheti and Kvemo-Kartli Provinces of Georgia, ECMI Working Paper No. 44 (Flensburg: European Centre for Minority Issues, September 2009), pp. 8–9. Доступно за посиланням: http://www.ecmicaucasus.org/upload/publications/working_paper_44_en.pdf. Відвідано 22 лютого 2011.

[33] Див.: OSCE ODIHR, Georgia: Extraordinary Presidential Elections 4 January 2004 (Warsaw: Office for Democratic Institutions and Human Rights, 28 February 2004). Доступно за посиланням: http://www.osce.org/odihr/elections/georgia/66645. Відвідано 24 лютого 2011. Див. також: OSCE ODIHR, Georgia: Partial Repeat Parliamentary Elections 28 March, 2004. Доступно за посиланням: http://www.osce.org/odihr/elections/georgia/70115. Відвідано 24 лютого 2011.

[34] International Crisis Group, Georgia: Securing a Stable Future, Europe Briefing No. 58 (Tbilisi and Brussels: ICG, 13 December 2010), p. 4.

[35] У світовому дослідженні Transparency International global 2010 року 78% респондентів із Грузії відповіли, що корупція в країні зменшилася за минулих три роки, а 77% респондентів назвали державну боротьбу з корупцією ефективною. Див.: Transparency International, Global Corruption Barometer 2010 Report (9 December 2010). Доступно за посиланням: http://www.transparency.org/policy_research/surveys_indices/gcb/2010/results. Відвідано 15 січня 2011.

[36] Див. міркування Лінколна Мітчела в роботі: Christopher Walker, Lincoln Mitchell and Nikolas Gvosdev, «The Rose Revolution, Four Years Later», The National Interest Online (13 December 2007), p. 89.

[37]  Human Rights Watch, Agenda for Reform: Human Rights Priorities after the Georgian Revolution: A Human Rights Watch Briefing Paper (24 February 2004). Доступно за посиланням: http://www.hrw.org/legacy/english/docs/2004/02/24/georgi7650_txt.htm#P94_13793. Відвідано 6 січня 2010.

[38] Із цього питання див.: Lincoln Mitchell, «No Way to Treat Our Friends», The Washington Quarterly, Vol. 32, No. 1 (January 2009), pp. 28, 30.

[39] Цитата Генерального секретаря Ради Европи Вальтера Швімера за: «Georgia: Critics Say Police Violence, Media Intimidation on the Rise», Radio Free Europe/Radio Liberty (RFE/RL) (20 February 2004). Доступно за посиланням: http://www.rferl.org/content/article/1051615.html. Відвідано 6 січня 2011.

[40] V. Papava, «The “Rosy” Mistakes of the IMF and World Bank in Georgia», Problems of Economic Transition, Vol. 52 (2009), No. 7, pp. 46, 47.

[41] Salome Asatiani, «Georgia: Failure to Communicate Dogged Saakashvili’s First Term», RFE/RL (25 December 2007). Доступно за посиланням: http://www.rferl.org/content/article/1079297.html. Відвідано 10 січня 2011.

[42] «Opposition Steps Up Criticism, Amid Ombudsman’s Report», Civil.ge (25 May 2007). Доступно за посиланням: http://www.civil.ge/eng/article.php?id=15174&search=subari. Відвідано 18 січня 2011.

[43] Цит. за: Liz Fuller, «Ombudsman Slams “Authoritarian Rule” in Georgia, Founds New Movement», RFE/RL (1 October 2008). Доступно за посиланням: http://www.rferl.org/articleprintview/1293020.html. Відвідано 15 вересня 2009.

[44] Asatiani, «Georgia: Failure to Communicate».

[45] За Walker et.al., «The Rose Revolution, Four Years Later», p. 3.

[46] Цитата Тері Дейвіса за: «Thousands Rally against Government in Georgia», RFE/RL (4 November 2007). Доступно за посиланням: http://www.rferl.org/content/article/1079075.html. Відвідано 6 січня 2011.

[47] Salome Asatiani, «Georgia: The End of Rosy Democratic Outlook?», RFE/RL (7 November 2007). Доступно за посиланням: http://www.rferl.org/content/article/1079095.html. Відвідано 6 січня 2011. За неофіційними даними пан Субарі був серед постраждалих осіб, яких побила поліція, розганяючи демонстрації.

[48] Там само.

[49] Генеральний секретар НАТО зауважив: «Введення надзвичайного стану та закриття медій у Грузії <...> викликають особливе занепокоєння і суперечать евроатлантичним цінностям». «Statement by the Secretary-General on the Situation in Georgia» (8 November 2007). Доступно за посиланням: http://www.nato.int/docu/pr/2007/p07-114e.html. Відвідано 6 січня 2010. Схожу позицію щодо надзвичайного стану й обмеження свободи преси висловили представники США, ЕС та ОБСЕ.

[50] Salome Asatiani and Daisy Sindelar, «Georgia: Opposition “Godfather” Rattles Presidential Election», RFE/RL (4 January 2008). Доступно за посиланням: http://www.rferl.org/content/article/1079319.html. Відвідано 2 січня 2011. Патаркацишвілі помер від серцевого нападу в Англії в лютому 2008 року.

[51]  Однак у Звіті з прав людини Державного департаменту США по Грузії у 2009 році було зазначено, що «спостерігачі дійшли висновку, що [на парламентських виборах] не було повністю і чітко дотримано міжнародних стандартів». Див.: State Department, «2009 Human Rights Report: Georgia», p. 1. Доступно за посиланням: http://www.state.gov/g/drl/rls/hrrrpt/2009/eur/136032.htm. Відвідано 21 лютого 2011.

[52] REP Roundtable Summary, «Where Does Georgia Go From Here?» (16 September 2008) (London: Chatham House, 2008).

[53]  Опитування громадської думки може давати ненадійні результати, передусім залежно від того, на чиє замовлення його виконують, з якою метою, а також залежно від формулювання запитань. Проте у порівняльному дослідженні громадської підтримки в СНД на запитання «Ви схвалюєте чи засуджуєте діяльність керівництва країни?» відповідь «Схвалюю» в Грузії дали 21% опитаних; для порівняння: у Вірменії – 62%, в Азербайджані – 77%. Julie Ray and Neli Esipova, «Approval Ratings in Ukraine, Russia Highlight Differences», Gallup (31 July 2009). Доступно за посиланням: http://www.gallup.com/poll/121976/Approval-Ratings-Ukraine-Russia-Highli....

[54]  Ekaterina Kotrikadze, «Georgia Greets 2011 at a Grand Scale», Ekho Moskvy, 30 December 2010.

[55] Однак звіт Місії ОБСЕ зауважив численні вади виборчої законодавчої бази, нерівні фінансові умови й умови висвітлення в медіях, недоліки у підрахунку голосів і звітності. Див.: OSCE ODIHR, Georgia Municipal Elections, 30 May 2010: OSCE/ODIHR Election Observation Mission Report (Warsaw: ODIHR, 13 September 2010).

[56] Центральна Виборча Комісія, цит. за: International Republican Institute, «Georgia Post-Election Watch: May 2010 Local Elections» (Tbilisi: IRI, 7 July 2010). Доступно за посиланням: http://www.iri.org/news-events-press-center/news/georgia-post-election-w.... Відвідано 15 січня 2010.

[57] ICG, Georgia, p. 5. Із другого боку, понад двадцять телевізійних публічних консультацій щодо поправок до Конституції було проведено по всій Грузії за місяці до їх прийняття. European Commission for Democracy through Law (Venice Commission), Final Opinion of the Draft Constitutional Law on Amendments to the Constitution of Georgia (Venice: Venice Commission, 15–16 October 2010), paragraph 16.

[58] Див.: «Experts Point to More Flaws in Georgian Constitutional Amendments», RFE/RL (31 August 2010). Доступно за посиланням: http://www..rferl.org/articleprintview/2144431.html. Відвідано 15 січня 2011.

[59]  Venice Commission, Final Opinion, paragraph 111.

[60] Ghia Nodia, «Georgia Gets a More Democratic Constitution, Though the Process Is Not Perfect», Radio Free Europe/Radio Liberty (19 October 2010). Доступно за посиланням: http://www.refrl.org/articleprintview/2195251.html.

[61] Venice Commission, Final Opinion, paragraphs 87–89.

[62] Див.: Freedom House, Freedom in the World: Georgia (2009) (New York: Freedom House, 2009) Доступно за посиланням: http://www.freedomhouse.org/template.cfm?page=22&year=2009&country=7612. Відвідано 18 січня 2011; UN Country Team, UNDAF 2011–2015, p. 14; and Transparency International Georgia, Plea Bargaining in Georgia: Negotiated Justice (Tbilisi: TI-Georgia, 2010), pp. 3, 25.

[63] Charles Fairbanks, «Georgia’s Soviet Legacy», Journal of Democracy, Vol. 21, No. 1 (January 2010), p. 147.

[64] «Acquittal Rate 0.04%in Tbilisi City Court», Civil.ge (23 December 2010). Доступно за посиланням: http://www.civil.ge/eng/article.php?id=22986&search=acquittal. Відвідано 15 січня 2011.

[65] TI-Georgia, Plea Bargaining in Georgia, p. 11.

[66] Там само, pp. 16, 17, 23.Також див.: Penal Reform International, Assessment of Penal Legislation in Georgia (Tbilisi: PRI, 2009), pp. 5–6. Доступно за посиланням: http://www.pri.ge/docs/assessment_of_penal_legislation_in_georgia_final.pdf. Відвідано 15 січня 2011.

[67] Інтерв'ю, Тбілісі, осінь 2010 р.

[68] У жовтні 2009 року новопризначений омбудсмен Грузії характеризував ситуацію з правами людини в країні як «похмуру» (grave). Civil.ge, «New Public Defender Submits Human Rights Report to MPs» (31 October 2009). Доступно за посиланням: http://www.civil.ge/eng/article.php?id=21628&search. Відвідано 27 січня 2011.

[69] Попередній звіт спостерігачів ОБСЕ щодо місцевих виборів у травні 2010 року відзначив «диспропорцію висвітлення політиків та кандидатів у прайм-тайм новинах на більшості каналів, на яких проводився моніторинґ. Тільки Перший канал державного мовлення забезпечив своїй авдиторії збалансованішу картину кампанії. Дуже висока вартість платної політичної реклами на центральному національному телеканалі обмежила можливість кандидатів проводити медійну кампанію». OSCE/ODIHR Elections Observation Mission, Interim Report No. 2 (21 May 2010), p. 1. Доступно за посиланням: http://www.osce.org/odihr/elections/georgia/68099. Відвідано 15 січня 2011.

[70] Див.: «Major TV Stations Ignore Breakup of Hunger Strike», Civil.ge (4 January 2011). Доступно за посиланням: http://www.civil.ge/eng/article.php?id=23011. Відвідано 15 січня 2011.

[71] Див.: Eka Kvesitadze, in 24 Saati (24 January 2011), pp. 1, 3. Оглядачка припускає, що ці канали «намагалися максимально іґнорувати [масові виселення], наскільки це було можливо».

[72] «Phone Tape Adds New Twist to Fake TV Report», Civil.ge (16 March 2010). Доступно за посиланням: http://www.civil.ge/eng/article.php?id=22088. Відвідано 15 січня 2011.

[73] Рівень демократизації складається з показників виборчого процесу, громадянського суспільства, незалежних медій, національного та місцевого врядуваня, незалежности судової системи, рівня корупції. Див.: David Aphrasidze, «Georgia», in Freedom House, Nations in Transit 2010 (New York: Freedom House, 2009). Доступно за посиланням: http://freedomhouse.eu/images/Reports/NIT-2010-Georgia-final.pdf. Відвідано 2 лютого 2011.

[74]  Див.: Molly Corso, «Georgia: 2011 Budget Is Big on Bucks, Small on Public Details», Eurasianet (20 October 2010). Доступно за посиланням: http://www.eurasianet.org/node/62604. Відвідано 26 лютого 2011.

[75] European Stability Initiative (ESI), «Nothing to Lose» (April 2010). Доступно за посиланням: http://www.esiweb.org/index.php?lang=en&id=322&debate_ID=3&slide_ID=13. Відвідано 7 лютого 2011.

[76] Електронне листування, лютий 2011 року. Схожі випадки також описано в статті «When the Music’s Over: Georgian Authorities Said to Ban Russian Songs» (2 February 2011), RT: Question More. Доступно за посиланням: http://rt.com/news/georgia-restaurants-russian-music/. Відвідано 6 лютого 2011.

[77] «Public Defender: “Arrest of Protestors Was Illegal”», Civil.ge (4 January 2011). Доступно за посиланням: http://www.civil.ge/eng/article.php?id=23015&search=ombudsman. Відвідано 6 січня 2011.

[78] 34 % відповіли, що вибори були чесними. Neli Esipova and Gocha Tskitishvili, «Georgia Rallies Highlight Frustration with Elections, Media», Gallup (9 April 2008). Доступно за посиланням: http://www.gallup.com/poll/117385/georgia-rallies-highlight-frustration-elections-media.aspx. Відвідано 15 січня 2010.

[79]  Інтерв'ю, вересень — жовтень 2010 р.

[80] Міністр, про якого йдеться, наказав установити камери відеоспостереження в шкільних класах для контролю за роботою та відвідуваністю.

[81] Papava, «Foreign and Domestic Factors Behind Georgia’s High Inflation Rate», p. 2.

[82] Про виселення див.: «Two Jailed in IDP Eviction Scuffle», Civil.ge (20 January 2011). Доступно за посиланням: http://www.civil.ge/eng/article.php?id=23065. Відвідано 24 січня 2011.

[83] Ghia Nodia, in REP Roundtable Summary, «Where Does Georgia Go From Here?», p. 3.

[84] Ghia Nodia, «Why Is Georgia So Quiet About Tunisia’s Revolution?», RFE/RL (26 January 2011). Доступно за посиланням: http://www.rferl.org/articleprintview/2286879.html. Відвідано 29 січня 2011.

 

Про автора
Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.