Постполітичне позасвідоме

Грудень 2009
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
91 переглядів

Останнім часом, коли читаєш давніх і нових класиків політичної філософії – від Платона, Аристотеля, Мак’явелі до Ганни Арендт, Карла Шміта, Лео Штрауса та інших, – здається, що їхні ідеї та діягнози, що стосувалися насамперед сучасного їм політичного життя (античного полісу, Італії на зламі XV–XVI століть, Ваймарської республіки тощо), безпосередньо описують і нашу політичну дійсність. Безперечно, це пов’язано з тим, що політична філософія прагне універсальности, шукає певні фундаментальні засади політичної реальности.

Проте нині філософія загалом втрачає фундаментальне значення. Її заступає певне технічне знання, як-от «філософія стилю» чи «філософія літакобудування». А на зміну універсальності приходить своєрідна суміш ідей і концепцій. Нам пропонують тепер уже навіть не «бібліотеку», а «супермаркет», де діють закони інтелектуального маркетинґу. Нам дозволено звертатися до ідей, нехтуючи їхній культурний контекст і традицію, з якою вони пов’язані. Часто категорії політичної філософії задля реалізації певного інтелектуального проєкту (чи експерименту) і під прикриттям тієї самої універсальности можуть поставати в невластивому для себе значенні.

Власне предмет політичної теорії – поняття політичного – втрачає свої смислові обриси. Політику нині прагнуть представити постідеологічною, без звичного поділу на лівих і правих. Політика віртуалізується, а політичні ідеї та програми підлаштовують так, щоб утвердити певний, перефразуючи Лєшка Колаковського, «приватний консерватизм» виборців, зіпертий на «впізнаванні» кандидата, а не на рефлексії над ідеями, які той пропаґує. Чимраз частіше чути, що політика зникає і ми вступаємо в добу постполітики. Цим терміном описують ситуацію в Сполучених Штатах за президентства Барака Обами, у Франції – за президентства Ніколя Саркозі, в Італії – за прем’єрства Сильвіо Берлусконі тощо. Посилюється переконання інтелектуалів, що замість політики ми маємо навіть не пародію на неї, а пастиш, як це назвав Фредерик Джеймісон.

Феномен постполітичного свідчить, зокрема, і про кризу політичної філософії. Сучасна політична філософія втрачає зв’язок із традицією, що влучно здіягностувала Ганна Арендт у праці «Традиція й новітня епоха»:

Наша традиція політичної думки розпочалася, коли Платон відкрив, що якась глибоко притаманна філософському досвіду властивість відвертає його від звичайного світу повсякденного людського буття; вона закінчилася, коли від цього досвіду залишилося тільки протиставлення мислення і дії, яка, позбавляючи думку реального змісту, а дію – смислу, робить те і те безглуздим.

Через розрив із традицією політичну реальність нині часто описують нечіткими поняттями, пропонують розмиті контексти та релятивізовані цінності, міняють місцями приватне й публічне. У величезному супермаркеті політичних ідей, пропозицій, (квази)ідеологій ми несвідомі походження того чи того «продукту», що часом лише вдає із себе політичне. Зацикленість знаків на собі, прецесія симулякрів, віртуальність дій – усе це тисне на сучасну «політичну тварину», шматує, перетворює на мозаїку (чи, іншими словами, децентралізує, дискурсивізує) будь-які чіткі політичні ідентичності. Отже, свідомий вибір і свідому дію зі сфери політичного витісняє продукт чогось, що можна назвати постполітичним позасвідомим. Це дезорієнтує індивіда, якому відтак невтямки, що реальна політика нині зводиться в основному до маніпуляції масами, до використання певних технологій. Тож сучасна «політична тварина» має справу з політичними ритуалами, символічними проявами реалізації влади, а реальна політика постає сферою позасвідомого, бо символи та ритуали приховують справжні політичні інтенції.

У світі постполітики найважливішу роль відіграють передусім нарації та інтерпретації. Зрозуміти це допомагає концепція політичного позасвідомого, представлена у працях Фредерика Джеймісона, який розглядає тексти як ідеологічно закодовані: саме ці коди і складають...

Про автора
Категорiї: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі