Постмодернізму час настав?

Квітень 1998
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
121 переглядів

Розмова Наталки Білоцерківець із Марком Павлишином

Н.Б.: Ваша книга «Канон та іконостас» стала другим виданням у серії «Українська модерна література» видавництва «Час» – після однотомника романів Юрія Андруховича «Рекреації» та «Московіада». Певна річ, це випадковість – але, погодьтеся, досить символічна. Адже творчість цього прозаїка з молодшої генерації українських літераторів стала предметом спостережень і роздумів аж для кількох Ваших студій, присвячених постколоніальним рисам нашої культури, а саме – українському постмодернізму. «Постмодернізму час настав», – цими словами Ви якраз і завершуєте одну із таких статей.

Але цей висновок Ви зробили на зорі 90-х, та й усю книжку було підготовлено до друку, якщо не помиляюся, ще 1993 року. Чи змінилося за цей час Ваше ставлення до постмодернізму загалом (виглядало так, що Ви беззастережно захоплювалися цією течією) і до української постмодерної літератури зокрема?

Адже не секрет, що за швидкої зміни літературних мод на Заході постмодернізм переходить із розряду «сьогодення» в розряд «минулого», своєрідної класики. І це стосується передовсім справді цікавої теорії постмодернізму – бо ж його літературна «практика», по суті, обмежується всього кількома справді відомими авторами та творами. Та й ті виходять поза його межі (інакше мусимо пристати на думку про «постмодернізм без берегів», перефразовуючи Роже Ґароді). Узяти хоча б славетний роман Умберто Еко «Ім’я троянди», постмодернізм якого випливає... чи не з авторської післямови-роз’яснення, де Еко просто-таки спонукає до саме такого прочитання власного твору, який можна було би розглядати і з інших позицій. Така собі гра у гру. І навпаки: «Дон Кіхот» Сервантеса «крізь постмодерністські окуляри» (Іван Дзюба) нібито цілком відповідає засадам згаданого сучасного напряму...

На неактуальність ідей постмодернізму на Заході, між іншим, нещодавно вказала Оксана Пахльовська (інтерв’ю газеті «Вісті з України», 23 жовтня 1997). А якщо зосередитися на вітчизняній ситуації, то, можливо, лиш усе той же Юрій Андрухович та його молодші колеги з «галицької» прозової «школи» Юрко Іздрик та В. Єшкілєв і є поодинокими представниками цієї течії. Чи не замало як на таку велику літературу?

Можна, звичайно, помітити окремі риси постмодернізму і в інших авторів, скажімо, Валерія Шевчука; або в українській естраді, театральному, музичному мистецтвах, у малярстві й кіно. Але ось у фільмі Кіри Муратової «Три історії», який, здавалося б, ідеально надається для постмодерністського прочитання, я побачила виразні риси... модернізму, без префікса «пост-». А ще – старий, жорсткий і жорстокий, реалізм у зображенні нашої «пострадянської» дійсності...

Можливо, і справді доцільніше говорити не про «час постмодернізму» (який в Україні, здається, минув, так і не наставши), а про час еклектизму (знову посилаюся на думку Оксани Пахльовської)? Або про те, що будь-який справжній автор і твір має власний і неповторний стиль і напрям – а якісь об’єднувальні, маніфестальні засновки й висновки слід залишити літературній теорії як окремому й часто-густо безвідносному до художньої практики жанрові літератури?

М.П.: Популярний постструктуралізм полюбляє загальник про те, що кожне прочитання – це «не-прочитання» чи, точніше, «не так прочитання» (every reading is misreading). При тому, не-так-прочитання має аж ніяк не менші права, ніж самий читаний первісний текст. Адже ж цей текст тільки й існує в множинності різноконтекстуальних прочитань, недопрочитань і не-так-прочитань.

Тому, мабуть, немає особливої потреби мені наполягати на тому, що в книжці «Канон та іконостас» немає слів «постмодернізму час настав». Є подібні: «постколоніалізму час настав». Ними закінчується стаття про «Рекреації» Андруховича. У статті це речення висловлює не моє особисте переконання, а культурологічну тезу, яка формулюється в книжці архісимпатичного іванофранківця (принаймні, в моїй...

Автори

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі