Постмодерність і посткомунізм

Травень 1998
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
107 переглядів

1

Якою мірою сучасне угорське мистецтво пов’язане з політикою? У більшості випадків відповісти на це запитання буде непросто. Після остаточного краху комунізму скульптор Дьордь Йованович (нар. 1939 р.) дістав замовлення на монумент, який мали встановити на місці поховання жертв революції 1956 року. Сам митець сказав про свою працю: «Було би помилкою твердити, що “Поховання №301” твір політичний. За колишнього режиму моя праця була невідлучна від політики. ... Але цього разу я створив скульптуру, яка, за своїм характером, не політична, хоч і стоїть там, де все дихає політикою». Цей монумент став символом постколоніального статусу Східної Європи, але водночас він продовжує традиції раннього авангардизму, а надто, якщо порівняємо його з такими еклектичними творами, як «Рембрандтові студії» Ласло Лакнера (1966), «Пам’яті Малевича» Іштвана Надлера (1980), «Без заголовка» Тібора Чернуша (1981), «Стіл» Ілони Ловаш (1995). Ці праці мають дві спільні для них усіх риси: про жодну з них не можна сказати, що вона має політичний підтекст; усі вони співвідносяться з певними давнішніми витворами мистецтва. Здається, всі вони підтверджують той погляд, що образотворчий еквівалент інтертекстуальності є характерним для візуальних видів угорського мистецтва, починаючи від другої половини 1960-х років.

До творчого доробку деяких митців молодшого покоління в країнах, які донедавна належали до так званого Другого світу (поки він не зазнав краху наприкінці 80-х років), може бути застосована характеристика певних культурних феноменів Першого світу:

«Сьогодні перед нами лише ота чиста й підпорядкована законам випадковості гра символів, яку ми називаємо постмодернізмом, що більше не створює монументальних праць модерністського штибу, а невтомно перетасовує фрагменти текстів, які існували раніше, будівельні блоки давнішої культурної та суспільної продукції, майструючи з них нові вироби якогось вищого рівня: метакнижки, що живляться з інших книжок, метатексти, склеювані зі шматочків якихось інших текстів, такою є загальна логіка постмодернізму, що знаходить свої найпереконливіші, найавтентичніші, найориґінальніші форми в новому мистецтві експериментального відео»1.

Більшість праць у галузі мистецтва відео, здійснених у Східній Європі за останні роки, можуть стати підтвердженням погляду, що його 1993 року висловила Каталін Кешерю, тодішній директор будапештської Кунстгалле (Зали мистецтв). Вона заявила, що в посткомуністичному світі митці повинні звільнитися від політичних і соціальних зобов’язань, які накинув їм тоталітаризм. Будучи переконаною, що мистецтво залежить від питомої системи цінностей, вона попросила Йожефа Кошута, митця, що народився в Огайо, представляти Угорщину на венеціанській Бієнале 1993 року. Кошут, концептуаліст, який відкидає ідеал шедевра, не визнає різниці між літературою та візуальними мистецтвами, текстом і контекстом, текстом і метатекстом, став надзвичайно впливовим у таких культурних центрах Центральної Європи, як Відень, Прага та Будапешт. Його ставлення до модернізму двоїсте. З одного боку, він схильний відкидати модернізм як «культуру сцієнтизму» та «ідеологію індустріального капіталізму»; з другого, він начебто наполягає на протиставленні мистецтва та культури, яке запровадив авангардизм. «Мистецтво – це те, що ми робимо. Культура те, що зроблено нам».

Перед Бієнале я запитав у Кошута, чи вважає він, що його творчість належить до «постмодерністської актуальності». Він відповів так: «Цетермін вельми проблематичний. Уперше я вдався до нього 1970 року. Виступаючи на своїй виставці в галереї Леона Кастеллі, я назвав свої твори “постмодерном”. Потім я вживав цей термін у своїх статтях, здається, наприкінці 1970-х років, коли він був іще малопоширений. Уживав у тому значенні,...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі