Постколоніяльний складник дискурсу України

Лютий 2006
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
231 переглядів

Вирішальну роль у моєму остаточному приході до постколоніяльних студій відіграв, певно, мій власний досвід виростання та університетського навчання в Англії. Після вступу до Кембридзького університету мене розпитували про моє коріння. Один із викладачів, еміґрант із Росії, дізнавшися, що я українець, сказав мені, що єдина відмінність між російською та українською мовами захована в літері «г». Росіянин, повідомив він, сказав би, артикулюючи «ґ»: «Ґлавний ґорад Ґалициі – ета Львов». Натомість українець мовив би так: «Главний горад Галіциі – ета Львов». Коли я заперечив, що правильний український відповідник звучатиме: «Головне місто Галичини – це Львів», він відповів: «А, это вы по-польски». Інший викладач, англієць, одразу ж почав пояснювати мені, що козаки були звичайними бандитами, на що я взявся доводити, що фольклорні й історичні свідчення подають їх як захисників національного руху. Мушу додати, що ці «вступи» до предмету з боку моїх викладачів російської літератури нітрохи не були спровоковані й провадилися цілком серйозно, без сліду іронії. Згадані випадки, крім того що подарували мені здоровий скептицизм щодо будь-яких потенційних майбутніх заяв цих викладачів, ще й змусили замислитися над причинами таких глибоких переконань і впертістю, з якою їх висувають. Зрештою, дві поставлені проблеми: відсутність окремої української мови й ідентичности, а також злочинність будь-якого незалежного українського війська – є ключовими складниками імперського/колоніяльного дискурсу, й протягом останніх двох століть вони значною мірою визначали моделювання України в російській та західній свідомості. Дивлячися назад, мушу сказати, що, мабуть, саме такий досвід підштовхнув мене написати книжку про імперський дискурс і протилежний йому дискурс національний.

Мені здається очевидним, що поле постколоніяльних студій, з огляду на його спорідненість із феміністичними студіями та вивченням марґіналізованих груп, заслуговує на увагу українських науковців. У методологіях, поняттях, ідеях і прикладах із царини постколоніяльних студій є багато корисного. Вони можуть дати стимул для аналізу українського культурного досвіду й особливо для реінтерпретації значної кількости літературних текстів. І навпаки, ця впливова нині школа може багато навчитися, дослухаючися до українського голосу. Мій підхід полягає в розгляді колоніяльного й антиколоніяльного дискурсів у стані тривалих «дебатів»; на мою думку, тут існують два великих «архіви», що їх тільки-но почали досліджувати науковці й що чекають майбутніх дослідників, бажано із чимраз складнішим інструментарієм і розумінням.

Хоч куди податися, майже скрізь можна знайти докази й багаті матеріяли на користь такого підходу: особисті розповіді на кшталт моєї, історична література, мемуари, художні твори. Уявлена Україна, особливо Україна, уявлена чужоземними (неукраїнськими) письменниками, просякнута топосами, що благають деконструкції їхніх наративних парадигм, методів характеризації, метафоричних і метонімічних структур. Дивує, наприклад, те, що мандрівні записи британських, французьких, німецьких і російських авторів XIX століття з їхніми величезними епістемологічними претензіями досі не піддано прискіпливішому аналізові. Формули, які вони створили, з часу їх кодифікації на початку XIX cтоліття в багатьох випадках залишилися підставовими для колоніялістського канону, і сучасні автори й коментатори часто несвідомо їх приймають. Із цієї перспективи можна з користю розглянути цілу «українську школу» в російській літературі XIX століття. Уявні конструкти підтримували уявлення про імперії та нації, що часто ґрунтувалися на цих мандрівних записах і вигаданих оповідях. Навіть уявлення, що встромлена в тамешній ґрунт палиця виросте – такий він родючий, можна простежити з праці в працю аж до перших подорожніх оповідей початку XIX століття. Це уявлення, яке спочатку було частиною колоніяльного дискурсу (як запрошення експлуатувати землю), поступово стало складником антиколоніяльної його опозиції (...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі