Постання нової світової еліти

Вересень 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
2904 переглядів

Chrystia Freeland. «The Rise of the New Global Elite». Переклала з англійської Галина Ільницька за публікацією в журналі «The Atlantic» (2011, січень–лютий). Вміщуємо текст з люб’язної згоди авторки.

Френсис Скот Фіцджералд мав рацію, коли писав, що багатії відрізняються від нас із вами. Втім, сьогоднішні супербагатії відрізняються від учорашніх – вони працьовитіші й обдарованіші. І вони дедалі більше віддаляються від країн, що надали їм можливість піднестися, залишивши далеко позаду і своїх земляків.

Якщо вранці першої серпневої неділі минулого року ви ввімкнули канал NBC, ви бачили дещо вельми цікаве. У передачі «Знайомся з пресою» («Meet the Press») Дейвід Ґреґорі брав інтерв’ю у гостя, який настійливо запевняв, що економіка США «неймовірно викривилася». На хвилі рецесії, пояснював гість, люди з високими прибутками, великі банки та головні корпорації «помітно поліпшили свої справи», на противагу решті економіки, зокрема малому бізнесові, а також «дуже істотній частині робочої сили», – що загрузла і досі борсається. Те, що ми бачимо, доводив він, аж ніяк не можна назвати цілісною економікою, а радше «двома фундаментально розрізненими типами економіки», відмінності й розбіжності між якими дедалі глибшають.

Цей діягноз тривожний, але не сказати, що новий. Звернення уваги на розрив між багатими та рештою – давно заїжджений хід лівих (ідея «двох Америк» стала центральною темою Джона Едвардса на президентських перегонах у 2004 і 2008 роках). Однак у цій конкретній ситуації найбільше вразило те, що цей арґумент висунув не хтось там, а колишній п’ятиразовий голова Федеральної резервної системи Ален Ґринспен – взірцевий лібертаріянець, чільний поборник вільного ринку і (принаймні донедавна) найпалкіший прихильник філософії Айн Ренд. А коли сам верховний жрець капіталізму говорить про зростання економічної нерівности як про національну кризу – значить, сталося щось вельми і вельми невтішне.

Ця прірва між багатими і небагатими, яка невпинно збільшується, стала помітною вже давно. У доповіді інвесторам 2005 року, наприклад, три аналітики із «Citigroup» повідомили, що «світ поділився на два блоки – плутономію та решту».

У плутономії не водиться такий звір, як «американський споживач», чи «англійський споживач», чи тим більше «російський споживач». Є багаті споживачі – доволі нечисельні, а проте їм перепадає непропорційно велетенський шмат прибутків і споживання. І є решта – «небагаті», переважна більшість, якій перепадають лише мізерні крихти національного пирога.

До рецесії було відносно легко нехтувати таку концентрацію багатства у руках нечисельної еліти. Чудові винаходи сучасної економіки – «Google», «Amazon», «iPhone» – суттєво покращили життя споживачів середнього класу, навіть при тому, що непомірно збагатили купку підприємців. А менш чудові винаходи – зокрема вибух високовідсоткових кредитів – допомогли замаскувати різницю в прибутках для тих, чиї заробітки завмерли на місці.

Однак фінансова криза з її тривалими й похмурими наслідками змінила все. Багатомільярдні дотації та наступне за ними квапливе відновлення масних бонусів на Вол-стрит надихнули на розповіді про паразитичних банкірів та еліту, що займалася спекуляціями на користь власної кишені. А це, своєю чергою, викликало ще більші – і небезпідставні – побоювання, що ми живемо радше не в плутономії, а в плутократії, в якій багатії демонструють непомірний політичний вплив, суто корисливі мотиви і зверхню байдужість до всіх, хто опинився поза їхньою розрідженою економічною бульбашкою.

Працюючи бізнесовим журналістом, я добру частину минулого десятиліття займалася тим, що тінню ходила за новими супербагатіями: відвідувала ті самі ексклюзивні конференції в Европі; брала інтерв’ю за капучино на острові Мартас-Виньярд чи у конференц-залах Кремнієвої Долини; споглядала елітні вечірки на Мангетені. Дещо з того, що я помітила, цілком передбачуване: багатії, як влучно зазначив Френсис Скот Фіцджералд, відрізняються від нас із вами.

Однак на сьогодні актуально передусім те, що сучасні багатії відрізняються від учорашніх. Наша надшвидкісна, всесвітньо пов’язана економіка породила нову супереліту, що складається переважно з багатіїв у першому та другому поколінні. Вони працьовиті, високоосвічені й мобільні. Це добірні меритократи, які почуваються заслуженими переможцями суворих світових економічних змагань – і, як наслідок, чимало з них мають амбівалентне ставлення до тих із нас, хто не досяг таких блискучих успіхів. І, можливо, найприкметніше те, що вони складають міжнародну спільноту людей, які мають більше спільного один з одним, ніж зі своїми краянами. Хоч де вони живуть – у Нью-Йорку чи Гонконґу, Москві чи Мумбаї – сучасні супербагатії чимраз більше перетворюються на самодостатню націю.

Економіка переможців

Постання нової плутократії нерозривно пов’язане з двома явищами: революцією в галузі інформаційних технологій та лібералізацією світової торгівлі. Окремі країни зробили свій внесок у нерівність прибутків – фінансове дереґулювання і зниження податків для багатих у Сполучених Штатах; інсайдерська приватизація в Росії; рентоорієнтована поведінка у реґульованих економіках в Індії та Мексиці. Але всіх їх єднає те, що завдяки глобалізації та технологічним інноваціям люди, гроші та ідеї мандрують сьогодні вільніше, ніж будь-коли.

Пітер Ліндерт – економіст Каліфорнійського університету у Дейвісі та один із лідерів економічної школи «глибокої історії», яка розглядає світову економіку в довгостроковій перспективі, тобто в контексті цілого життя людської цивілізації. Втім, і він стверджує, що економічні зміни, свідками яких ми сьогодні є, безпрецедентні. «Британська класична індустріяльна революція була далеко не така разюча, ніж та, що відбувалася протягом останніх тридцяти років, – сказав він мені. – Сучасна продуктивність дозволяє отримати більше, – пояснив він, – і хвилі руйнівних інновацій насуваються набагато швидше».

Із глобального погляду вплив цього розвитку був переважно позитивним, а надто у бідніших країнах світу. Візьмімо, для прикладу, Індію та Китай. Між 1820 і 1950 роками, майже півтора століття, прибуток на душу населення тут майже не змінювався. Між 1950 і 1973 він зріс на 68%, потім, між 1973 і 2002, – на 245 відсотків і далі різко збільшується, попри світову фінансову кризу.

Сторінки6

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі