Порцелянові пастушки й українська ідея

Березень 1998
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
70 переглядів

Нариси української популярної культури. За редакцією Олександра Гриценка. — Київ: Український центр культурних досліджень, 1998.

Досить рідкісну й несподівану на наших книжкових обріях моногра­фію запропонував читачам Інститут культурної політики на чолі зі своїм директором Олександром Грицен­ком. Незвичною є її назва, незвич­ним — оформлення: рєпінський за­порожець у якихось дивних «ком­п’ютерних» барвах на тлі жовто-бла­китних смужечок, підозріло схожих на товарний штрих-код. Така собі прозора метафора ринку і, взагалі, сучасного світу, де і Рєпін, і запорожці, і національні прапори — все є то­варом і водночас — «культурою» в її найповсякденнішому, найприземленішому, наймасовішому сенсі.

Читачі, безумовно, згадають собі ім’я Олександра Гриценка як поета, перекладача і критика чи, принайм­ні, як колишнього радника колиш­нього міністра культури Івана Дзюби, автора доволі цікавої й широко обговорюваної концепції реформу­вання державної культурної полі­тики, — успішно, зрештою, похова­ної разом із міністерським портфе­лем Івана Дзюби.

Цього разу Олександр Гриценко підготував чималу, 760-сторінкову працю під загальною назвою «Нари­си української популярної культу­ри». Підготував не сам, а з групою співробітників, хоч його особистий внесок як керівника проекту є, безу­мовно, найбільшим: загальна кон­цепція, наукове редагування, перед­мова, дев’ять статей (із сорока) та ще три — у співавторстві з колегами. Може, саме тому книжка вийшла до­волі цілісною (в кожнім разі, далеко ціліснішою, ніж можна було сподіва­тися від кільканадцяти авторів, фа­хівців із різних галузей, що взялися за доволі незвичний, небувалий в Україні проект); проте новизна, неопрацьованість проблематики спри­чинила іншу ваду книжки — її вираз­ний ухил в історію на шкоду сучас­ності. Намагання дослідників з’ясу­вати кожну проблему, кожне явище аЬ оvо є загалом зрозумілим і ви­правданим, враховуючи інновацій­ний характер праці, проте актуальна, сьогоднішня специфіка української поп-культури розчиняється мимо­хіть в історичних нарисах україн­ської культури загалом.

У передмові до книжки Олек­сандр Гриценко цілком слушно ствер­джує, що популярна культура є най­менш вивченим, хоч і найпомітні­шим складником української куль­тури. На превеликий жаль, пише він, усі українські культурологічні до­слідження, всі дискусії про українсь­ку культуру в «інтелектуальному се­редовищі» обмежуються здебільшого літературою та «високим» мистецт­вом, та ще — студіями традиційної народної культури, себто фольклору.

А тимчасом популярна, елітарна та народна культури — це цілком різні типи культур, котрі відрізня­ються між собою не якістю, а призна­ченням, способом творення й функ­ціонування; вони просто «репрезен­тують три різних типи взаємин між творцями та споживачами», обслуговують різні, сказати б, суспільні потреби. Нова українська літерату­ра, переконаний Олександр Грицен­ко, народжувалася саме як літерату­ра популярна, підтвердження цьо­му — гумористичний, травестійний характер писань Котляревського, Квітки, Гулака-Артемовського, Гре­бінки, — всі оті «шпигачки», байки, оповідки та «інша несерйозна вся­чина», котра, проте, «блискавично набирала популярності не лише в колишній Гетьманщині та Слобо­жанщині, а й у Петербурзі».

Негативне ставлення до популяр­ної культури Гриценко пов’язує з ім’ям Панька Куліша, котрий почав був утверджувати «нову для Украї­ни, хоча й неоригінальну в Європі традицію проповідницького котурнового елітизму, званого “культур­ництвом”», і котрий справді лаяв «Енеїду» Котляревського як таку собі панську витребеньку, сміховину на малоросійський манір («се він глузує з нашої простоти», «мовою своєю тілько нас передражнює й на сміх підіймає»), називав Квітчині повісті «Пан Халявський» і «Коно­топська відьма» «гадостями» і «глупостями», а Шевченкові докоряв за неповажність і навіть намагався його відповідно підредаґувати.

«Ця савонаролівська традиція, — пише Гриценко, — тягнеться крізь усе XX...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі