У середині 1930-х років Дж. М. Кейнс, репрезентуючи свою економічну концепцію, зауважив, що «в царині економічної і політичної філософії не так уже й багато людей, здатних потрапити під вплив нових теорій після досягнення 25-30-літнього віку». Визначний економіст у такий спосіб передбачив появу суттєвої теоретичної опозиції своїм поглядам. Але сама по собі кейнсіанська доктрина, хоча й означала революційний перегляд багатьох тогочасних положень, залишала незайманим цілий пласт економічного аналізу.
Саме це посприяло невдовзі плідному узгодженню кейнсіанської макроекономіки з мікроекономічними дослідженнями, на багато літ уперед визначивши ядро економічної теорії.
В посттоталітарній Україні економічна наука з усіма її марксистсько-ленінськими «здобутками» однозначно залишилась чи не єдиною абсолютно непридатною для нового життя ділянкою, що не піддається узгодженню зі світовими економічними теоріями. Цілковита заміна панівної теоретичної парадигми — завдання набагато складніше від усієї кейнсіанської революції, а отже й несприйняття таких змін має бути, відповідно, масштабнішим. Звичайно, п’ять-сім років пострадянського розвитку — не надто великий період, проте попередні підсумки процесу переосмислення, а також існуючі на цьому шляху проблеми вже можна узагальнити.
Напрямів адаптації економічної науки в Україні до світових парадигм її розвитку існувало декілька, і всі вони реалізовувались паралельно.
Це — і різнопланові курси для вітчизняних фахівців із залученням західних економістів, і перевидання зарубіжної літератури з економічної проблематики, і сприяння контактам із західними колегами, і, нарешті, створення навчальних закладів принципово нового типу, де б на основі західних методик та із залученням західних фахівців могли готуватись молоді національні кадри.
Ефективність усього спектра подібних заходів, попри їх безумовну необхідність, залишається питанням контроверсійним. Адже десятиліттями незмінювану теоретичну базу, сформовану специфічну психологію та ментально вкорінену віру в ефективність системи особистих стосунків (а не професійних якостей), урешті, елементарну інерцію та негнучкість мислення подолати за короткий термін важко, якщо взагалі можливо. Тому й трансформаційні процеси в українській економічній науці відбуваються дуже повільно, а її здатність прирощувати нове знання в світовому контексті виглядає проблематичною.
Найбільше занепокоєння викликає освітній процес. Досвід функціонування Києво-Могилянської Академії, яка будує навчальний процес переважно на основі залучення західних фахівців або вузьких висококваліфікованих вітчизняних спеціалістів, не віддзеркалює ситуації в Україні загалом і є радше винятком, ніж правилом. Для переважної більшості українських університетів серйозною проблемою залишається адекватне сприйняття економічних джерел, бодай тих, які з’явились у перекладах.
Слід підкреслити, що в контексті цієї статті не розглядається ціла плеяда новітніх вузькоспеціалізованих економічних учбових закладів, переважно приватних або напівприватних, метою яких є підготовка фахівців-практиків для різноманітних ділянок ринкової економіки. Безумовно, прикладні конкретно-економічні дисципліни виявилися щасливішими, оскільки в них безальтернативне існування правдивого ринкового господарства розуміється апріорно. Відсутність пустопорожніх «глобальних» дискусій із приводу того, «що ми будуємо» , сприяє впровадженню в освітній процес ефективних курсів менеджменту, страхової справи, банківництва тощо, базованих на західних теоретичних джерелах і справді потрібних у практиці новонароджуваного ринкового господарювання. Та в даному разі йтиметься лише про адекватну (чи, радше, неадекватну) адаптацію вузькоспеціалізованих, а подекуди й спрощених західних курсів за загальної неспроможності вітчизняних спеціалістів зробити вагомий внесок у теоретичне поглиблення існуючого економічного знання.
Кейнс виявився абсолютно правий у своєму скептицизмі...
Допоможіть нам дієво, своїм гаманцем, а не лише словами підтримки – передплатіть електронний доступ або друкований часопис сьогодні і насолоджуйтеся найкращою аналітикою та есеїстикою, що пропонує Україна.
❤ Дякуємо!
Якщо ви уже є дійсним передплатником електронного видання, будь ласка, .
Передплатити – уже від 80.00 дол. на рік »і отримати безлімітний доступ до нових та архівних статтей- 1.Осібно стоїть ряд адаптованих українською мовою західних економічних текстів, що являють собою переказ загальних положень мікро- і макроаналізу без теоретичних новацій вітчизняних авторів. Це, наприклад, стислий виклад засад економіки в посібнику С. Дзюбика та О. Ривак «Основи економічної теорії» (К.: Основи, 1994) або вступний курс макроекономіки в підручнику І. Радіонової «Макроекономіка» (К.: Крок, 1996) та ін. На початковому етапі відходу від марксистської парадигми ці видання відіграли позитивну роль, але в цілому при викладанні теоретичних засад сучасного ринкового господарства майбутнє має бути за оригінальними новітніми західними текстами.
- 2.Взагалі, аналіз здобутків вітчизняних економістів, особливо дореволюційного періоду, вимагає глибокого знання усіх перипетій розвитку світової економічної науки. Без відповідної освіти, володіння чужими мовами, доступу до західних теоретичних джерел такий аналіз перетворюється на профанацію, що базується на невмінні адекватно оцінити творчу спадщину багатьох українських науковців. Безумовно корисним у плані відтворення реальної картини розвитку вітчизняного економічного знання є видання в Україні праць відомого дослідника історії української економічної думки І.-С. Коропецького (США) та статей з цих проблем Л. Коваля, Н. Балабкінза й інших західних фахівців.
- 3.Підручник «Економіка зарубіжних країн» (К., 1996) має цілий розділ зі схемами та діаграмами, присвячений згубності й недалекоглядності політики шокової терапії з позицій національних інтересів України.
Про автора
Категорiї:
Пригадую масові опитування в Україні початку 1992 року: скільки сподівань було пов’язано з ринковою економікою. Тоді в масовій свідомості усталилося уявлення про очевидну перевагу капіталістичної економіки над соціялістичною системою господарювання. Багатство, свобода, відсутність дефіциту, технічний розвиток, ефективність і проґрес – ці риси капіталізму, які, на думку більшости, не були притаманними соціялістичній економіці. Що ж до традиційних ідеологічних наліпок – пригнічення, еґоїзм, нерівність – то цими пороками люди однаковою мірою наділяли обидві системи.
Долучіться до дискусії!