Польський науковець на совєтській панщині

Серпень 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
965 переглядів

Наприкінці Другої світової війни уряди Польської Республіки та УРСР уклали угоду про двосторонній обмін населенням, і протягом двох наступних років із території Західної України у Польщу переселилася більшість поляків, зокрема майже вся львівська інтеліґенція: професори навчальних закладів, працівники наукових, культурних і освітніх установ. Мало хто зважився залишитись у Львові, і серед тих небагатьох був історик мистецтва й культури Мечислав Ґембаровіч (1893–1984).

До війни, у 1924–1940 роках, він був керівником Музею імені Любомирських і водночас науковим працівником Університету Яна Казимира у Львові (титулярний професор від 1936 року). На час, коли 53-річний Ґембаровіч вирішив залишитися в СССР, він був сповнений творчих сил, мав прекрасні перспективи для наукової кар’єри в Польщі: його обрали дійсним вітчизняним членом Польської Академії Наук (Polska Akademia Umiejętności) в Кракові, йому пропонували очолити університетські катедри у Кракові та Вроцлаві. Але він дуже переймався долею фондів Бібліотеки Національного закладу імені Осолінських у Львові. У 1946–1947 роках до Польщі було переміщено близько третини цієї авторитетної польської книгозбірні. Бувши її останнім директором, Мечислав Ґембаровіч уважав за свій обов’язок залишитися при львівських фондах, сподіваючися, що Польща домагатиметься і  їх.

Свою присутність у Львові він трактував теж як службу польській науці, маючи змогу публікувати джерелознавчі матеріяли з історії Червоної Руси XVI–XVIII століть, надавати польським науковцям потрібну інформацію та полегшувати їм доступ до бібліотечних і архівних фондів (у совєтські часи це подеколи вимагало великих зусиль). А з плином часу утвердилося відчуття відповідальности перед польською спільнотою Львова й певність того, що, виїхавши, він утратить її довіру.

Для польського гуманітаря відмова від переїзду до Польщі була відчайдушним вчинком. За тодішніх соціяльно-політичних реалій в СССР годі було сподіватися провадити далі наукові дослідження відповідно до власних переконань і вподобань, ба навіть зберегти контакт зі своїм дотеперішнім науковим середовищем, яке in corpore опинилось у Польщі: СССР був щільно закритою державою, ізольованою від зовнішніх впливів і контактів навіть із країнами «братньої народної демократії». Щоправда, у 1955–1956 роках трохи розвиднілося, але ніколи за Ґембаровічевого життя ситуація не стала настільки нормальною, щоби допустити вільний обмін думками та вільні контакти з Польщею.

Його рішення ніяк не було пов’язане з дотеперішніми науковими студіями (Ґембаровіч не був істориком мистецтва Львова чи руських/українських земель), ані жодною мірою не було мотивоване прихильністю до Совєтського Союзу чи до українського народу: його погляди, хоч і вільні від націоналістичної затятости, виражали глибокий польський патріотизм у поєднанні з неприйняттям комунізму й совєтської системи, а також і дистанціювання від українців, побільшене справою поділу бібліотечних і музейних фондів Національного закладу імені Осолінських у 1945–1946 роках.

Відмовляючися від дальшої наукової кар’єри у Польщі, Ґембаровіч мусив установити для себе якийсь modus vivendi з панівною тоді в Україні системою совєтської науки. А по тому ще майже 40 років працювати у Львові, зберігши до глибокої старости творчу активність і розумову спроможність. I vice versa: Ґембаровічеві чесноти не могли залишитися непоміченими для української науки, особливо історії мистецтва, яка в другій половині сорокових і в п’ятдесятих роках перебувала у Львові в зародковому стані, не маючи, окрім Іларіона Свєнціцького, жодної видатної постаті. Своїми знаннями та навичками Ґембаровіч міг принести цій науковій дисципліні очевидну користь.

Можливості для фахової діяльности, що їх надала Ґембаровічу совєтська держава, були не до порівняння з тими, які він мав перед 1939 роком у Польщі. Однак попри певного роду дискримінацію (скажімо, труднощі з затвердженням передвоєнного наукового ступеня, яке тяглося 15 років...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі