Політичні технології естетичного жесту

Липень 2016
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
1
462 переглядів

«Технологія естетичного завжди належить своєму часові», – сказав Пітер Ґринвей у Києві, в лекції у театрі імені Франка. Щоб описати стан справ в українському сучасному мистецтві, ця сентенція видається надзвичайно доречною. Останні кілька років, принаймні від кінця 2004-го, досить чітко бачимо тут дві тенденції: з одного боку, комерціялізація та перетворення мистецтва на розважальний феномен (художня практика Іллі Чічкана – найяскравіший приклад), із другого – позиціонування мистецтва в межах політичного дискурсу, використання політичного мовлення задля мистецького жесту. Тут ітиметься саме про цю другу тенденцію, бо перша видається щодо неї, так би мовити, «історично марґінальною».

 Наприкінці весни в мистецькому житті країни сталося дві важливі події: у Фундації «Центр Сучасного Мистецтва» завдяки зусиллям дискусійного клубу «Худрада» відбулася виставка «Погляди», а в Харківському художньому музеї розгромили виставку «Нова історія», куратором якої була мистецька група SOSka. Обидві виставки засвідчили болісний пошук іншої, не комерційної, мистецької мови, яка відрізнялася би від художнього дискурсу кінця 1980-х (наприклад, від мови так званої «Української хвилі») і водночас розміщувала українське мистецтво в ширшому, нелокальному, художньому контексті. Пошук, що здійснюють і художники, і критики (при тому, що інститут арт-критики ледь-ледь зароджується), і навіть ретроґрадні культурні інституції радянського типу. Аби розуміти оцей повільний, але надзвичайно важливий процес, і перш ніж говорити про самі акції, повернімося на кілька років назад, у той-таки 2004 рік, котрий, перефразовуючи Ґринвея, найкраще проявив, як саме конструюватиметься мистецький жест у найближчі роки. І вага цього року в очевидному – в його політичній насиченості й у типі властивої йому політичної дії. Плюс безпрецедентний спалах самоорганізації, суспільної довіри та ідеалізму.

 Наприкінці 2004 року в межах загального політичного піднесення в Києві виник спонтанний проєкт художників і політичних активістів під назвою Р.Е.П. (Революційний експериментальний простір). Початково це була акція під час масових протестів, і мистецьке висловлювання не було головною її метою. Йшлося тоді про висловлення політичне, здійснене художньою мовою, заснованою на ідеалістичному злеті моменту. Це висловлення транслювалося як у формі прямої дії в межах демонстрації на Майдані Незалежности, так і в формі спонтанної виставки в Центрі Сучасного Мистецтва при НаУКМА. Якість художнього жесту важила за умов небаченої досі в Україні політичної мобілізації та загальної ейфорії надзвичайно мало. Важливим був самий факт такого висловлення, оскільки, на додачу до політично-карнавального духу його часу, з’явилося воно в момент «стаґнації» українського мистецького середовища, коли банальністю стало нарікання на те, що в Україні відсутнє нове покоління художників, наступне після ґенерації кінця 1980-х, що немає ані поколіннєвого протесту, ані продовження раніше започаткованих тенденцій просто через брак нових імен та ідей. Проєкт Р.Е.П., у момент своєї появи об’єднавши близько 20 протестувальників (серед них було багато молодих художників, але не тільки), став невеличкою локальною революцією в українському сучасному мистецтві. Революційним було вже саме відкриття тісного мистецького середовища для учасників, наділених досвідом з інших царин і дисциплін. Беручи до уваги довжелезну історію співжиття художників і мистецтвознавців у задушливих рамках Академії мистецтв, де неможливе спілкування із залученням інших галузей знання, а відтак і верифікація власних знань і теорій, сама спроба відкритися до іншого досвіду для тісного цехового устрою українського мистецтва була справою нечуваною й надзвичайно оптимістичною.

 Поступово проєкт політичної дії Р.Е.П. із розмитими межами перетворився на мистецьку групу з шести художників (Ксеня Гнилицька, Микита Кадан, Жанна Кадирова, Володимир Кузнецов, Лада Наконечна, Леся Хоменко), яка задекларувала готовність не лише...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі