Політична історія перекладу

Червень 1998
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
84 переглядів

1

«Упродовж тридцятьох повоєнних років у культурному та літературному обміні між Польщею та Україною зроблено більше, ніж за всі попередні періоди», – стверджує виданий 1985 року у Варшаві довідник із польської літератури. «Загалом повоєнні переклади з української літератури представляють цілком повновартісний доробок. ... Період 1945–1985 років безсумнівно свідчить про сталий поступ, який відбувся у сприйнятті української літератури в Польщі», – авторитетно додає дослідник літературних зв’язків (J. Hryckowian), автор оглядової статті про українську літературу в повоєнній Польщі.

Справді, якщо про знайомство поляків з українською літературою судити з кількості виданих у повоєнний період перекладів, частоти їхньої з’яви, високих тиражів, може здатися, ніби вона присутня у свідомості польського читача. Видавались і класики, й сучасні автори, чималими накладами, часто – у престижних видавництвах. А тимчасом навіть професійно зайняті літературою люди рідко мають бодай загальне уявлення про українську літературу, – і то йдеться про саму ідентифікацію імен з українською культурою, не кажучи про обізнаність із текстами. Щоб зрозуміти причину цього, треба уважніше придивитися, яким чином ця культура була присутньою в польському суспільстві за повоєнних часів.

Великою мірою її функціонування зумовлював усе ще живий досвід найновішої історії, зокрема події обох світових війн і польсько-українських конфліктів 1918–1920 та 1943–1947 років. Над сприйманням української літератури в передвоєнній і повоєнній Польщі XX сторіччя тяжіло також традиційне бачення української культури, переконаність у її нижчості, невеликій привабливості, в кращому разі – вторинності проти культури польської. Воно виникало з вельми поширеного в першій половині XX сторіччя переконання, що українці не є окремим народом, не мають права на становлення. Про тривкість цього стереотипу та труднощі, пов’язані з його переборенням, говорилося не раз. Напрочуд влучно цю проблему означив Генрик Литвин у статті, заголовком якої стало іронічно повторене запитання польської селянки: «Хіба українець має душу?».

У повоєнній Польщі давній стереотип української культури профільтрували крізь комуністичну ідеологію, тож адресат отримав, сказати б, подвійно перебріханий образ. І хоча в рамках інтернаціональної дружби здобутки української культури широко представлялися, читач утверджувався в переконанні, що це культура нижча, в тім числі й з огляду на дух опору.

В цьому контексті наведені на початку статті твердження слід було би визнати неправдивими. Проте насправді все складніше: після 150-річного досвіду чужої цензури польські читачі, слід сподіватися, не були надто легковірними. Без сумніву, частина тієї невеликої кількості осіб, котрі попри все бралися за перекладену українську книжку, виконувала процедуру фільтрації у пошуках зерна правди. Окрім того, після 1956 року, коли пожвавилися приватні контакти із закордоном, став відчутним вплив еміграційних видань на чолі з часописом «Kultura».

 

2

Завдяки цьому паризькому журналові, що почав виходити 1947 року, для наближення української культури до поляків зроблено серед еміграційних кіл набагато більше, ніж у самій Польщі. Кажучи більше, я маю на увазі не кількість перекладів і не частоту їхньої появи, а справжнє зближення, можливе завдяки переоцінці передвоєнних польських позицій щодо українців, білорусів і литовців, визнанню повоєнних кордонів і відмові від територіальних претензій. Усього цього досягнуто вже за перші роки існування часопису. Поряд із новою концепцією польської східної політики тут друкувалися тексти, присвячені українській тематиці, не тільки політичній та історичній, але й культурній. Завдяки цій прихильній зацікавленості й відкритій політиці редактора журналу Єжи Ґедройця вже на зламі сорокових-п’ятдесятих років із «Культурою» розпочали співпрацю видатні українські автори Юрій Лавріненко, Борис Левицький, Богдан...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі