Політ джмеля

Листопад 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
6
3588 переглядів

У світі є небагато речей, у яких я цілком упевнений. Одна з них – Богдан Сольчаник, мій колишній студент, не був націоналістом. Його політичні погляди були десь посередині між центристськими та лівими, припускаю, тяжіли радше до лівих, аніж до центристських. На мою думку, він ідеально вписувався в цільову авдиторію, для якої Тоні Джадт писав політичний маніфест «Недугує земля» («Ill Fares the Land»). Ми з Богданом обговорювали цю книжку, а також книжки Лєшека Колаковського й інших авторів, до яких мали спільну пристрасть. 

Але передусім він був дуже милим хлопцем за двадцять, який працював над докторською дисертацією у Варшаві, душею товариства своїх однолітків, із якими ходив у гори, подорожував і сперечався, як змінити якщо не світ, то бодай Україну. Його застрелив снайпер на Майдані 20 лютого 2014 року. Богдан був одним зі 108 протестувальників, які загинули під час тих сутичок. Вони походили звідусіль з України й представляли різні суспільні та вікові групи, мали різні (або й жодних) політичні уподобання. Поміж них були лікар, рок-співак, театральний режисер, архітектор, фахівець із IT, спортсмен, декілька художників та бізнесменів. Деякі з них узагалі не були українцями: двоє вірменів, двоє білорусів, один грузин.

Російська пропаґанда вбила їх удруге: вона позбавила їх власних ідентичностей, звівши їх до однієї категорії – українські націоналісти, звісна річ, фашисти. На щастя, на Заході не так аж багато людей ведеться на цей стереотип. Але значно більше тих, хто вважає, що осердям української політичної кризи є питання ідентичности, конфлікт між «українськими націоналістами» із Західної України та російськомовними українцями Сходу. Нескладно натрапити на західного експерта, який у коментарях щодо Евромайдану розходиться на тему «двох Україн» або на тему розколу України на кшталт хорватсько-сербського сценарію. Не те щоби в Україні не було націоналістів або фашистів. Утім, як зауважив Міхаіл Ходорковський під час візиту до Києва, їх не більше, ніж на вулицях Москви чи Санкт-Петербурґа. Що ж до розколу України, спадають на думку слова іншої видатної особи, колишнього британського посла: відповідно до законів аеродинаміки джміль не може літати, але він таки літає. По-перше, Україна як єдина нація не може існувати, але таки існує. 

Є декілька підходів до обговорення «парадоксу джмеля».

Насамперед тема розпаду України не є новою. Вона сягає часів щонайменше двадцятирічної давнини. 1993 року, під час надзвичайно гострої політичної та економічної кризи в Україні ЦРУ опублікувало прогноз, що Україна прямує до громадянської війни між західною та східною частинами, порівняно з якою війна в Юґославії здаватиметься невинним пікніком. На щастя, Україна пережила ту кризу. Як і декілька інших криз згодом, зокрема Помаранчеву ...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі