Полеміка в «Критиці»

Червень 1999
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
45 переглядів

Віра Агеєва. Хто боїться привиду матріархату?«Критика», 1999, ч.5

 

Поза межами гри

В’ячеслав Медвідь

Наважуся гадати, що жанр інтерв’ю є переважно ігровим жанром, та ще й, як у нашому випадку, коли це під проводом такого розкутого й незалежного запитувача, як Михайло Бриних. З досвіду нашого з ним багатотривалого спілкування можу виснувати чому б і не таке: я охоче погоджуюся на інтерв’ю з ним, тобто його зі мною. Йому подобається, що я відповідаю на будь-які запитання, а мені до вподоби відповідати на його будь-які запитання. І мені байдуже, що комусь це може не подобатися. Але попри таке приватне розуміння, нам усім належало б розуміти й ще одне. Не обминаючи загальновживаної думки про безісторичність нашого часу, маймо на увазі й те, що саме такі часи належало б уважати історичними. Звідси й така навала запитань і відповідей, звідси – потреба відповідати навіть у тому разі, коли нас ні про що не запитують. Чи це хвороблива спонука нашого мислення, а чи шляхетна його реакція – належить іще з’ясувати. У кожному разі, ми ще не готові ставити конкретні запитання і давати на них конкретні відповіді. Бо: щоразу ми полишаємо нез’ясованими безліч проблем, найперш у сенсі націобуття, вдаючи, що їх просто не існує. І письменникові доводиться лишатися трохи позаду «цивілізаційного» поступу, розгрібати полишені тією «цивілізацією» смітники. Тому видається, що він, письменник, не втрапляє у поступ новітніх, новомодних теорій, концепцій, систем. Я хотів би стати в оборону такого письменника, бажав би, аби його зрозуміли. Хоча б тому, що він не може вдавати, буцім тих смітників не існує.

Але коли вже заходить на дискусії наукові довкола висловлених в інтерв’ю думок, то від дискутантів потребується, певне ж, ледь-трохи ігрової розважливості, а також уважного стеження за грою. Себто, коли я, з’ясовуючи своє ставлення до нинішньої релігійної ситуації в Україні, кажу про потребу «могутнього релігійного ордену», то це жодним чином не стосується фемінізму й не означає, що «новітній Торквемада» викидатиме з бібліотек «книжки американізованих космополітів та різних непотребних феміністок». Що вже казати за такий «планетарний» вислідок про «інквізиторів-запліднювачів»! Кожному школяреві добре знати, що призначення інквізиції було далеко скромніше.

Погодившись на такому ігровому сенсі, можемо приступитися й до решти всього. Наситившись «літературознавчими» перлами зі статті Агеєвої, я ледь було не опечалився. Та вчасно оговтався на думці, що й за совєтського побутування в літературі мав їх на свою адресу не менш. Тож я дізнався: в Україні не перевелися «лицарі Справжньої, Великої, патріархальної/патріотичної культури», що я неуважний читач сьогочасних «дискурсів», що для Лесі Українки та Ольги Кобилянської «заперечення патріархальної культури, патріархальної маскулінності було пов’язане, зокрема, і з бісексуальністю», про «величне завдання просвіти» й «грінченківське каганцювання», про «український хутір», про «народ, що ним так клопочеться В’ячеслав Медвідь», про «свій пасеїзм і любов до патріархальних хуторянських ідилій», і що «добропорядний послідовник цнотливого Нечуя-Левицького» є водночас «зрадливим апологетом» його, бо «Фройда начитався», і, врешті, – «треба було вже дуже багато всього не прочитати сучасному українському письменнику»...

Як щодо запитань і відповідей, то ж і щодо дискусії – мені важко уявити письменника, котрий не спробував би з’ясувати хоча б для себе природу процитованих трохи вище «термінів», що ними рясніє багато теперішніх літературознавчих, політологічних, культурологічних досліджень: навіщо? з якою метою? чому? задля чого?

Сьогодні навіть більш-менш «начитаному» письменникові відомо, що означає латиноамериканський...

Автори

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі