Похвала хибодрукам, помилкам і обмовкам

Грудень 2009
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
100 переглядів

Михаил Минаков, Толковый словарь опечаток, слов живаго суржика бытия, Киев: Цех, 2008.

 

Стається так, що в нашому повсякденні ми майже не помічаємо, як співіснують правильне і хибне. Одначе дефекти й помилки ще зі шкільної лави формують у нас уявлення про своєрідне «граматичне пекло», в якому назбируються всі «покидьки» істини. Правила й еталони навертають нас до належности, апелюють до дійсности, нібито навчаючи, як не піддаватися звабам чортенят заблудження. Крім того, існує чимало свідчень про катастрофічні ситуації, до яких допроваджують хиби. Та всім достеменно відомо, що на помилках учаться. Хоча ліпше робити це на чужому досвіді.

Отож пошуки істини завжди стояли в головному ешелоні кардинальних завдань людства. Натомість хиба витіснялася в зону, марґінальну щодо загального плану пізнання. Це не означає, що вона цілком залишалася без уваги. Але хто міг би помислити, що її володіння – це особливий світ, який сусідить із нашим звичним. Або, що людині несила позбавитися цих надокучливих «ідолів пізнання». Втім, чому неодмінно надокучливих?

Хто тільки не покликається тепер на Фройдові зауваження, що помилки – це не прикра випадковість, а модифіковані інструменти витіснених пожадань. Тобто обмовки, описки, хибні прочитання, недочуті чи призабуті слова, імена, прагнення або й мимовільні вчинки – вже не порівнюють із тотальними вадами.

То що тоді є хиба – прикра вада чи проблема? Якщо дослухатися до порад феноменологів, можна стверджувати: «феномен» –це те, що себе проявляє Тож хиба мусить сама говорити про себе, а історію хиб треба досліджувати не менш ретельно, аніж історію істини.

Слушність цієї настанови підтверджує «ТОЛКОВЫЙ СLОВАРЬ ОПЕЧАТОК, слов живаго суржика бытия» Михайла Мінакова, чергова вказівка на таку собі мітологічність мислення сучасного світу. З аналітичної психології Юнґа ми знаємо про універсальні вроджені структури колективного несвідомого: архетипи, що постають перед нами в сновидіннях або через символіку мітологічних оповідей. Мінаков, своєю чергою, помічає, що досить поміняти кілька чи бодай одну літеру в слові, як немов у калейдоскопі народжується новий світ, почасти неймовірний, але й не менш реальний. Найцікавіше, що ми живемо в цьому світі, будучи вправними його будівничими.

Головним патосом цього тезаурусу як специфічної лексики, де відстежено особливі семантичні відношення, є не формування «відстійника» того, що ніяк не потрапляє в струнку матрицю граматики, а спроба ранжувати (ranking) мову поза штучно вибудуваними («котурновими») конструкціями. Адже виявляється: хибодруки несуть у собі більше, аніж «правильні слова» (поэчатка).

Ця ідея привертає увагу не тільки як приклад дослідження естетики дискурсу, хоча автор, а зрештою й читач, не можуть собі відмовити в певній насолоді від цього тексту (вочевидь, словник є ще й мистецьким проєктом!). Насправді, нас часто причаровують несподівані мелодики звучання мови: від декламування вірша недорікуватим автором до спроби творити власний newspeak інструктора з керування автомобілем. Та в кожному з подібних типів дискурсу вдається виловити осередки, що відповідають якомусь «подихові буття», від якого стає п’янко на думці. Одначе мовний екстаз (якщо він можливий, позаяк автор говорить про скороминуче життя помилок і хибодруків) проявляється на тлі мовчання – красномовної німоти як необхідного чинника й парадоксальної умови вербалізації буття.

У своїй переважній більшості зібрані у книжці хибодруки є конструктами, що складені з двох або більше слів, котрі подекуди контрастують між собою, а інколи породжують цілком несподівані конотації. Деякою несподіванкою є мова викладу. Автор обрав російську, однак багато використаних концептів закорінені в соціолекті української мови, і ніби самі «просяться» до хибних сполучень. Але часто-густо трапляються українізми: розбудова, замордованые, брылы тощо. В цілому книга спирається на мовні утвори, які складають...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі