Походження багатства та причини злиднів

Жовтень 1999
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
55 переглядів

Matt Ridley. The Origins of Virtue. – London: Viking, 1996.

Vivianne Forrester. The Economic Horror. – Cambridge, UK: Polity Press; Oxford, UK; Malden, MA: Blackwell, 1999.

Годинник Господа Бога складається з незліченної кількості зачарованих кіл, досконало між собою зчеплених. Щонайменше мільйон років намагаємося зрозуміти цей механізм, але чим більше маємо часткового знання, тим важче осягнути цілість. Останніми роками з’явилася нова мода пояснювати все (чи майже все) за допомогою генетики. В підтриманій генетикою теорії еволюції шукають сьогодні пояснення нашої економічної та суспільної поведінки, пояснення наших схильностей до егоїзму, але також готовності до співпраці й таємниць самих підстав нашої моральності. Знову ожили суперечки про те, що в нас успадковане, а що сформувалося завдяки вихованню та культурі. Свій трактат про походження сім’ї, приватної власності та держави (який також постав під сильним враженням від теорії Дарвіна) Енґельс сьогодні написав би цілком інакше, покликаючись, напевно, на сотні прикладів із царини генетики та найновіших спостережень тваринного світу. На сучасному книжковому ринку найближче до цього стоїть книжка Матта Рідлі «The Origins of Virtue».

Головна увага англійського автора спрямована не так на походження сім’ї та приватної власності, як на загадку симбіозу неспоріднених особин, що віддавна терзає біологів. Спочатку вважали, що така поведінка глибоко суперечить самій суті природного добору, за якою з егоїзмом особини конкурує тільки егоїзм самих генів, який диктує альтруїзм хіба лише щодо особин, котрі можуть забезпечити тяглість генетичної лінії. Ця концепція від початку була джерелом сумнівів, що схиляли або заперечити теорію еволюції взагалі, або обмежити засяги впливу на поведінку людей і тварин. Матт Рідлі, багатолітній науковий кореспондент «Файненшл Таймс», пробує зібрати досягнення сучасної науки та довести, що тут нема суперечності й що еволюція за певних обставин винагороджувала вміння співпраці між неспорідненими особинами. На думку автора, це стосується передовсім ссавців, а серед ссавців – приматів, тобто істот, які мають наймісткіший мозок. Адже така схильність до співпраці має вельми характерну особливість: вона може зміцнюватися генетично, тобто бути спадковою, але вимагає особистісної пам’яті. Іншими словами, позаяк вона ґрунтується на взаємності, то мусить поєднуватися з якоюсь бухгалтерією. Проте там, де втручається пам’ять і прищеплена вихованням поведінка, розпочинається культура. Наша культура велетенською мірою заснована на пам’яті про взаємно зроблені послуги. У групах шимпанзе суспільна поведінка набуває форми примітивних союзів і процедур. Союзи слабкіших можуть протистояти голій силі особини, й шимпанзе чудово про це знають. Історія людства є історією простих і багаторівневих союзів, які неодмінно провадять до складної суспільної структури, частина котрої (незалежно від воєн, що точаться нагорі) є насправді або відчуває себе брутально використовуваною. В кожній (навіть найпримітивнішій) людській спільноті бачимо, однак, що кооперування переважає над боротьбою кожного з кожним. Сама ситуація боротьби звичайно поєднується з кооперацією осіб, а започаткований іще на початку існування нашого виду поділ праці змушує кожну особу до безупинної кооперації з іншими.

Ця здатність до співпраці не виключає організованого визиску. Не треба бути марксистом, щоби зауважити, що та здатність до взаємодії майже так само часто служить як здобуванню спільного добра, так і поневолюванню слабкіших осіб і груп. Бачимо це, зрештою, також у природі, де, наприклад, колонії мурашок нападають іноді на інші колонії того самого виду і крадуть яйця, щоб мати з них армію невільників. Самці левів зазвичай залишають працю здобування поживи левицям, приходячи на готове й відганяючи їх від здобичі одним риком. Якщо йдеться про людські суспільства, то географія середньовічних пам’яток у Західній Європі не...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі