Покажи мені свою Европу, і я скажу, хто ти

Лютий 2007
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
286 переглядів

1

Мені 23 роки. Я прожила їх в Европі, але так ніколи Европи й не бачила.

Я знаю, де вона починається і закінчується, ця невидима Европа, я навіть знаю, де її центр – у крихітному українському містечку Рахів у Карпатах (принаймні там встановлено вказівний знак «Центр Европи»). Але ні я, ні жителі цього гірського центральноевропейського містечка ніколи не повіримо у свою европейськість до кінця. Бо нам не пощастило від самого початку. Нам не пощастило з географією. Ми повернуті на Захід, але в спину нам дихає Схід. Схід сниться нам у ранкових жахіттях, він визначив нашу генетику на багато років наперед – і ми вже не пам’ятаємо того чудесного потяга, який з’єднував Західну Україну з Венецією та Віднем на початку XX століття.

Я була в Рахові декілька разів і бачила його мешканців, що, напевно, пишаються своїм вказівним знаком «Центр Европи». Вони сиділи у вишиваних сорочках обабіч дороги і чекали на підводу – пересувний маґазин з упряженим конем, що привозив до Рахова все необхідне: горілку, щурячу отруту й карамельки дітям. Я запитала у двох бабусь, як вийти на Чорногірський хребет, але могла би запитати, як прийти до Европи. Можливо, бабусі щось мені відповіли б. Шкода, що я не здогадалася так запитати.

Є ще один центр – центр Азії, і я теж встигла там побувати. Невеличке містечко Усть-Кемь на березі Єнісею в Сибіру. Там немає вказівного знаку «Центр Азії», і мешканці Усть-Кемі не мають, чим пишатися. Вони живуть у чорних дерев’яних хатинах, тремтливо очікуючи чергової сибірської зими. Вони теж мають вишивані сорочки, але не носять їх, а тримають у скринях. Більшість мешканців Усть-Кемі із Західної України. Їх вислали до Сибіру в далекому 1951 році, і деякі з них, я впевнена, ще пам’ятають потяг Галичина–Венеція. Бо їхня пам’ять хворобливо загострена. У них рівно стільки Европи, скільки вони пам’ятають. Я запитала в них: «Чого ж ви тут сидите? Кордони вже відкриті. Вас ніхто не тримає тут силоміць. Чому ви не повертаєтеся в Україну?». «Бо ми не можемо, – відповіли вони, – нас там уже ніхто не чекає».

Моє розуміння географії балансує поміж цими двома центрами – поміж Азією та Европою. Я усвідомлюю, які вони антагоністичні. Взаємозаперечні. Чужі. І Україні не пощастило, бо вона розташована якраз на межі, між Азією та Европою – тобто ніде. Шлях України – це постійна втеча на Захід, хоча є велика небезпека, що нас там уже ніхто не чекає.

Із другого боку, мої 23 роки вже навчили мене, що не можна надто вірити в географію. Географія – це фізика, а люди живуть за метафізичними законами. Европа, хоч я ніколи не бачила її справжню, належить до однієї з категорій філософії. Для кожного вона є певним набором імперативних людських цінностей і звичаїв, а не міст і ландшафтів. Европа – це конкретні люди, які її творять; це конкретні історії життів і вчинків. Бо те, чим Европа тепер найбільше пишається – свобода, – залежить не лише від мене, але й від багатьох інших, які захочуть або не захочуть мені її дати. Тому Европа – це взаємотерпимість різних світоглядів і різних традицій, на перетині яких і народжується свобода кожного.

Ось моя передана у спадок Европа. Мені не залишається нічого іншого, як вірити в неї. Аж доки зміняться часи, і я нарешті матиму за що її любити.

2

Мої батьки, мої діди й прадіди ніколи не бачили Европи. Вони називали свою батьківщину по-різному, іноді нецензурно, але я не чула жодних нарікань, що їм дісталася саме ця батьківщина. Мій прадід матюкався, коли в 33-му його за одну ніч вигнали з його хати, мій дід матюкався, коли в 51-му колгосп забрав у нього його улюблену стодолу, моя баба плакала, коли того ж року треба було випустити з кліток сто кролів, щоб їх також не забрали. Кролі розбіглися по всій околиці, розмножилися й оскаженіли. І, можливо, саме вони невдовзі після того загризли голову колгоспу. Принаймні так думала моя баба, коли його...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі